Глава 10. До найменших подробиць

- Дякую за плідну зустріч, - Ярина усміхнулася своєму співрозмовнику через монітор та попрощалася з ним італійською мовою.

Як тільки вимкнула відео дзвінок, полегшено видихнула. Ось уже другий день намагалася з головою занурити себе в роботу, але навіть це не допомагало. Перед очима постійно миготів вечір, коли дозволила собі розслабитися та мало не розпатякала зайвого Гнату. Вона не відчувала сорому. Скоріше, страх, бо стійкий бар’єр, який вибудовувала роками, почав похитуватися від найменшого вітру. І цим вітром був Гнат. Він дмухав на неї, роздмухував почуття, які з роками нікуди не зникли. Розвівав ці почуття по всьому тілу. Ярина досі тремтіла, коли згадувала близькість Гната. Коли він ніс її на руках, коли сидів поруч в автомобілі, коли просто стояв надто близько в клубі. Саме в такі моменти тіло відділялося від розуму, серце рвалося до нього… Їй хотілося довіряти, але не могла. Занадто багато недомовленого було між ними. І головну таємницю приховувала саме Ярина.

Легкий стук у двері змусив згадати, де саме вона знаходилася. Двері прочинилися і в них з’явилася голова Гната.

- Можна?

- Ти ж все одно увійдеш.

Гнат зайшов та зачинив за собою двері.

- А ти все одно вдаси, що не рада мене бачити?

- Мені не потрібно вдавати, - буркнула Ярина та втупилася в монітор.

Гнат без запрошення вмостився у крісло навпроти й заклав руки на грудях. Ярині здавалося, що її шалене серцебиття чути навіть в коридор. Лице пашіло від жару, який разом з приходом Гната заполонив усе тіло. Не витримавши його прискіпливого погляду, Ярина підвелася та відійшла до вікна.

- Ти прийшов про роботу поговорити чи витріщатися на мене?

- Одне одному не заважає, як на мене. – Він повернув голову слідом за нею та не припиняв ретельно вивчати.

Під таким поглядом Ярина плавилася, ноги робилися ватяними, а живіт скручувало в один тугий спазм. Вона повернула голову до нього та нетерпляче пробубніла:

- То говори про роботу. Хоча я не розумію, які справи в акціонера компанії з простим керівником проєктів.

- Якщо керівник проєктів справжній професіонал і акціонер зацікавлений в розширенні бізнесу, то може виникнути багато справ.

- Он як? – розсміялася Ярина, - на моїй презентації в тебе була інша думка з цього приводу.

- Ця думка була суб’єктивною.

- А зараз об’єктивна?

- А зараз я зрозумів, що був повним йолопом.

Гнат підвівся та ступив до Ярини. Наблизився майже впритул до її спини. Вона відчувала його дихання у себе на шиї, але не відходила. Розум підказував відійти та зберігати дистанцію, але ж тіло й серце відокремилися від розуму. Ноги приросли до підлоги, очі примружилися, а дихання геть збилося. Гнат поклав обидві руки їй на плечі та легенько притягнув її до себе. Ярина відчула на спині його гаряче тіло й затримала дихання. Один правильний рух і бар’єр міг повністю рухнути. Гнат вдихнув аромат її волосся. Пройшовся долонею м’якими пасмами, тоді відгорнув їх і поцілував ніжну шию. Щокою Ярини покотилася сльоза. Повна капітуляція. Якби Гнат продовжив, вона не змогла б відмовити. Але він зупинився, загорнув назад волосся, знову вдихнув його аромат та відійшов до крісла.

- Чому ти це робиш? – Ярина продовжувала стояти спиною, подушечками пальців швидко витерла сльозинку, але не збиралася повертатися. Не хотіла, щоб бачив її такою і жалів, - чому постійно з’являєшся на моєму шляху?

- Все просто і я постійно тобі про це кажу. Не можу й не хочу бути без тебе. Всі ці п’ять років ти сиділа в моїх думках. І ти… Твоє тіло говорить без слів.

- Невже ти не розумієш, що сталося занадто багато всього? – Ярина на мить повернулася та блиснула своїми сумними сірими очима, - можна усе вияснити, покарати винуватців, але нас колишніх не повернути. Так, як раніше, більше не буде.

- Буде краще. Ярино, я не втомлюся прориватися у твою оборону. Я не хочу надто тиснути на тебе, поки не докопаюся до повної істини. Я хочу, щоб ти мені допомогла.

- Як? Я тобі все розповіла вже.

Ярина глибоко вдихнула та видихнула. Повторила цю нехитру дію декілька разів і все ж пройшла до свого стола та сіла в крісло. Дивлячись Гнату в очі, почувалася сильнішою. Бо там, біля вікна, та ще й зі спини уявляла себе загнаною мишкою.

-  Мені потрібні деталі, бо я уже все склав у голові… але чогось не вистачає.

І Ярина знала, чого саме не вистачало Гнату. Вона зімкнула руку в кулак під столом, щоб не видати свого хвилювання. Колись дала собі слово, що він ніколи про це не дізнається. А зараз з кожною секундою вагалася все сильніше. Водночас змушувала себе мовчати та поривалася розповісти.

- Деякі деталі, - наголосила Ярина, - краще не згадувати, бо вони приносять лише біль та розчарування.

- Ягідко, - Гнат сперся руками на стіл та нахилився ближче, - що тебе мучить? Вночі, коли ніс тебе до квартири ти дещо сказала, але я не зрозумів цього натяку. Будь відвертою зі мною, як колись. Я розповім усе, що відбувалося в той вечір та в наступні дні. Вірніше те, що пам’ятаю я. А ти будь відвертою зі мною. Розкажи усе. До найменших деталей.

- Гаразд, - видихнула Ярина, - я спробую.