Глава 9. Не відступлю. Не піддамся.

Гнат приїхав за адресою, яку продиктувала Єва. Обидві дівчата сиділи на задньому сидінні, але він не спішив розблоковувати дверцята. Ярина постійно щось бурмотіла, а Єва пригортала її до себе. Він спостерігав за своєю ягідкою і не хотів відпускати її. Не планував користуватися ситуацією, але захмелілою вона могла сказати все, що на душі.

- Єво, ти можеш залишити нас не надовго?

- Ти серйозно? Знову? Гнате, не дурій! Їй треба в ліжко та добряче виспатися. Чого тільки вартувала розмова з твоїм другом.

- Єво, - протягнув Гнат, дивлячись у дзеркало заднього вигляду, -  я не ображу її. Ти ж знаєш.

- Не знаю… - запнулася Єва, насупивши губи.

- Я поговорю з нею та приведу. Скажи квартиру.

Єва зітхнула та заплющила очі, тоді повернула голову до Ярини та уважно глянула на неї. Вона виглядала не просто сп’янілою, а нещасною. І захмеліла вона не від кількості випитого, а через свій душевний стан. Занадто багато всього сталося з нею за останні дні. Адреналін у крові, переживання, спогади минулого – все настільки скувало її подругу, що вибух мусив статися. А Гнат тверезим виглядав не кращим. Та й знала Єва його з дитинства, тому після короткої паузи все ж погодилася:

- В тебе тридцять хвилин, якщо ти не приведеш її, я спущуся і…

- Принесу, - перебив Гнат її монолог, - на ручках.

Він ледь помітно усміхнувся, згадуючи слова своєї ягідки. Сьогодні вона була тією ж Яринкою, якою він пам’ятав її. Не було холодної стіни, бар’єру, опору. Вона поводилася розкуто та відкрито й це не могло не заворожувати. Єва пішла, сказавши наостанок номер квартири та поверху. Гнат вийшов із автомобіля та сів поруч з Яриною на заднє сидіння.

- Я ненавиджу тебе. Ненавиджу! – заговорила раптом Ярина та повернула до нього голову.

У напівтемряві її погляд здавався яснішим від багатьох тверезих людей. Очі блищали вологою та нагадували чистий кришталь. Довгі вії обрамляли їх та підкреслювали глибину. І Гнат знову потонув у них. Як тоді, коли вперше зустрів. Тоді вона також була ображеною, сумною, але гордою.

- Знаєш, за що я тебе ненавиджу? – продовжила Ярина.

- За що, ягідко?

Гнат загорнув пишне пасмо волосся з її обличчя та провів подушечками пальців від скроні до підборіддя. Бачив, як напружилася Ярина від цього дотику та затремтіла.

- За те, як ти впливаєш на мене.

- А як я впливаю на тебе?

- Ти не даєш мені спокою, - Ярина торкнулася долонею грудей, - тут не даєш, - тоді іншою рукою вказала на голову, - і тут сидиш… я не можу вирвати тебе зі свого серця. Чому?

- Ягідко моя.

Гнат хотів пригорнути її до себе, але вона вирвалася. Він знову притягнув до себе та майже силоміць обійняв. Ярина не пручалася. Вона завмерла та збуджено дихала, а через мить поклала голову йому на плече.

- Я кохаю тебе, - мовив Гнат. – І я не відступлю.

- Я не піддамся.

- В тебе не буде іншого виходу.

- Вихід є завжди.

- Кожен вихід приведе тебе до мене.

Ярина зітхнула та відсторонилася. Зараз вона не виглядала п’яною. Скоріше, змученою та виснаженою. Ярина захотіла відчинити дверцята, але вони їй не піддалися. Тоді він вийшов, обійшов автомобіль та відчинив дверцята з її боку. Ярина ступила ногами на тротуар, але продовжувала сидіти. Гнат сів навпочіпки та огорнув її холодні долоні своїми теплими.

- Я не зраджував тобі, і я це доведу. А цей падлюка Матвієвський за все заплатить.

- Роби, що хочеш, - Ярина махнула рукою та спробувала встати, але похитнулася та знову сіла, - але до чого тут Олег?

- Це він усе підлаштував, невже ти не можеш цього зрозуміти?

- Він врятував мене, - заперечила Ярина, - я мало не загинула в той вечір. Він майже з-під коліс автомобіля мене витягнув.

Від почутого в Гната застигла кров.  Якщо до цього він виявляв терпіння та витримку, то зараз його скручувало від злості. Він міцніше стиснув руки Ярини та потягнув її на себе. Разом з нею підвівся і знову підхопив на руки.

- А ти ніколи не думала, як він опинився поруч з тобою? Чому він постійно був поруч, коли ти цього потребувала?

- Яка тепер різниця? – Ярина огорнула його шию руками. Її тіло, на противагу словам, по іншому реагувало на Гната. – Нічого не повернути. Я не з ним, не з тобою, з ніким.

Гнат пішов до підїзду, тоді до ліфта.

- Чому ти така вперта? Чому не хочеш дізнатися правду?

- Бо разом з тобою я втратила частинку себе і цього вже не повернути.

Гнат нахмурив брови, він розумів, що у цих словах ховалося щось завуальоване. Хотів перепитати її, але Ярина заплющила очі та заснула в нього на руках. Як і обіцяв приніс її до квартири. Єва чемно відчинила та допомогла вкласти Ярину.

Гнат вийшов з під’їзду та вдихнув прохолодного повітря. Останні слова Ярини змусили добряче задуматися. Одне знав точно – розмова з Матвієвським має відбутися якнайскоріше.