Глава 8. Дурні виправдання

- То що ти хотів мені розповісти?

Ярина примружилася та запитально дивилася на Іллю, який зиркав куди завгодно, тільки не їй в очі. Декілька хвилин тому вони зайшли до кафе неподалік будинку, в якому проживали дівчата. Єва, попри цікавість, все ж залишила їх удвох, а сама пішла додому збиратися до клубу. На кінець все ж запросила Іллю повеселитися разом з ними та навіть назвала адресу закладу. Він постійно погладжував свого рудого підстриженого чуба і Ярину колошматило від цього. Бо кожного разу, коли вона бачила руде волосся, перед очима спливала одна й та ж картина – Леся, яка лежала на Гнатові, а її локони розсипалися в нього на грудях.

- П’ять років тому сталося дещо.

- І що ж сталося? Невже ще щось, чого я не знаю? – з іронією спитала Ярина.

- Гнат не винен, це я все підлаштував з Лесею.

- Що?

Ярина перебирала в руках серветку, але як тільки почула ці слова, роздерла її навпіл. Не було сенсу уточняти, що саме він підлаштував. Все й так зрозуміло.

- Ярино…

- До чого тут ти? Тебе Гнат прислав? Звісно, попросив кращого друга, щоб виправдав його в моїх очах. Правильно?

Ярина говорила швидко та часто кліпала. Це зізнання не лише здивувало, а й змусило знову все згадати.

- Ні, - Ілля настільки енергійно хитав головою, наче хотів переконати в цьому не лише Ярину, але й усіх присутніх в закладі, - він заборонив мені до тебе підходити.

Ярина нервово хмикнула. Все сказане здавалося повним абсурдом.

- А чого тоді підійшов? Якщо заборонив.

- Всі ці п’ять років мене мучила совість. Не було й дня, щоб я не жалкував про те, що накоїв…

- А що ж накоїв? – Ярина нахилилася, сперлася ліктями на стіл та огорнула долонями обличчя, - бо я не розумію.

- Гнат не зраджував тебе.

- Навіть він не впевнений у цьому.

- Бо він міцно спав.

Ярина заплющила очі та важко видихнула. Те, як він солодко спав, тримаючи Лесю в себе на грудях, вона й без слів Іллі бачила. Ця розмова починала бісити.

- В тебе все? – Ярина підвелася, але Ілля поклав руку на її долоню та змусив сісти.

- Ярино, лише вислухай. Він розповідав мені про те, що готує для тебе сюрприз. Я проговорився про це Лесі, бо вона плакалася мені через своє нерозділене кохання… Я хотів, щоб вона нарешті змирилася та припинила бігати за ним. Але вона цю інформацію сприйняла ще гірше. Леся була, мов божевільна. Вона вхопила до рук ножа та верещала, що поріже вени…

- Потрібно було відвезти її у божевільню. – Різко відповіла Ярина, - там їй би вправили мізки.

- Вона моя сестра. Я не міг їй не допомогти.

- Це не виправдання. Та хай хоч метеорит впаде…це не виправдання.

Серце Ярини калатало в шаленому ритмі. Здавалося, ще трішки й вискочить з грудей. Ця розповідь, зізнання, ідіотські виправдання не заспокоювали, а навпаки – ще сильніше розпалювали в ній злість. Тільки тепер хотілося дослухати його до кінця.

- Що ти зробив? Завершуй свою розповідь.

- Я вчинив, як справжній покидьок.

- Не сперечатимуся.

- Я домовився з Лесею, що допоможу їй розлучити вас.

Ярина зблідла, на очах виступила волога, яку вона тут же прогнала. Злість змінилася на образу. Хотілося накинутися на Іллю та видряпати йому очі, вирвати язик, яким він усе це розповідав. Натомість продовжувала сидіти та слухати.

- Я прийшов до нього зі своєю пляшкою вина. Знав, що він хоче тобі освідчитися і запропонував випити келих, щоб відсвяткувати…

Ярина зблідла, сірі очі зробилися, мов два великі блюдця. В голові крутилося одне слово «освідчитися». Гнат збирався їй освідчитися в той вечір.

- Вино дала Леся, сказала, що там підмішано снодійне. Все гаразд, Ярино?

Його занепокоєння в цю хвилину виглядало, як контрольний вистріл в голову. Хвилюється за неї? Смішно. Тільки сміятися не хотілося. Розум затуманився остаточно. Ярина не довіряла йому і не знала, чи взагалі можна вірити всьому почутому.

- Продовжуй!

- Гнат налив у бокали вино, я вдав, що п’ю, але коли йому зателефонували, вилив у раковину…

Ярина зціпила зуби. Якщо це все правда, то їй було гидко слухати таку розповідь. Навіть ворогу не побажала б мати такого «друга».

- Далі.

- Гнат заснув, я впустив у квартиру Лесю… Далі ти все знаєш і бачила. Не важко було підлаштувати, щоб і мене поклали в лікарню разом з Гнатом…

- Який же ти гидотний.

Вона різко підвелася та зі всієї сили вдарила його по обличчю. Долоня пашіла, але вона майже не відчувала цього. Не могла та не хотіла більше слухати цього слизняка. Ярина попрямувала до виходу, а коли опинилася на вулиці, то хлипала свіже повітря так, наче місяцями була в неволі. Голова йшла обертом від всього, що почула. Емоції переливалися через край. Хотілося кричати, сміятися та плакати водночас. В душі оселився такий хаос, що не могла ніяк заспокоїтися. Зі ступору вивів дзвінок від Єви.