Глава 7. Через тебе

Ярина накрила руку Олега, після чого відсторонилася від нього. Її гнітило приміщення. Шию скувала задуха. Від прискіпливого погляду Гната шкіра пекла, а від наполегливості Олега почувалася незручно. Хотілося вийти на вулицю, але без жодного з цих чоловіків.

- Я прогуляюся, - мовила вона Олегу, - але одна.

Ярина впевненою ходою попрямувала до виходу. Гнат продовжував стовбичити на одному й тому ж місці, немов його приклеїли до підлоги. Його поведінка була незрозумілою. Чи то гнівався, чи був байдужим. Коли Ярина оминала його, то ледь помітно кивнула головою у знак привітання. Лише на вулиці відчула полегшення. Свіже вечірнє повітря бадьорило краще будь-яких танців чи напоїв. Здалеку Ярина помітила Єву, яка поспішала до неї.

- Все гаразд?

- Останнім часом це твоя коронна фраза, - усміхнулася Ярина, - мене там ніхто не з’їв, якщо ти про це. Жоден з них.

- Це добре, що ти уточнила.

- Я хочу поїхати. Твоя мати образиться?

Ярина настільки милосердно скривилася, наче намагалася випросити щось у Єви.

- Я викличу тобі таксі, - зітхнула Єва.

Ярина згадала, що залишила свою сумочку на дивані неподалік вбиральні. Поки Єва викликала таксі, вона прошмигнула всередину закладу та забрала її. Однак як тільки знову опинилася на вулиці, почула біля вуха знайомий голос.

- Маєте гарний вигляд разом, - заговорив з іронією Гнат.

Ярина продовжила свій шлях до невеликої тераси та сперлася на металеве поруччя, яке відділяло її від двору, вимощеного бруківкою. Вона не оглядалася, знала, що Гнат пішов слідом.

- Я рада, що ти оцінив, - відповіла вона.

- Навіть не заперечуватимеш?

- Хм, а мала б?

- П’ять років. Якщо ви разом, чому ти живеш з Євою?

Гнат злився. Бурштинові очі зробилися майже чорними. Обличчя було напруженим, а погляд пробирав до мурах. Однак він стримував свою злість.

- Навіщо ти запитуєш, якщо сам уже все вирішив?

- Ярино! – Гнат підвищив голос, - дай відповідь на моє просте запитання.

- Я не повинна тобі звітувати! Зменш обороти!

Ярина випрямилася. Її постава була рівною, мов струна. Плечі розправлені. Погляд, наповнений рішучістю та готовностю боротися.

- Я не можу зменшити обороти.

- Доведеться.

- Не можу і не буду. Ти все одно будеш зі мною.

Гнат сперся на поручні, загорнувши Ярину у своєрідну пастку. Вона ні на мить не відхилися та не здалася, відчувала його тепле дихання, до болю знайомий аромат, чула голос надто близько… Але все одно тримала стійку. Здавалося, одного подиху вітру достатньо, щоб розхитати її нерви, зламати механізм та підкосити її. Але вона все одно трималася. Нова Ярина навчилася бути витривалою, зуміла одягати маску холоднокровності, коли це потрібно. Колишня Ярина так не вміла.

- Я ніколи не буду з тобою. Усе в минулому. Я забула це минуле. Не хочу в нього повертатися. І навіть працюючи в одній компанії, ми можемо зробити все для того, щоб не бачитися.

- Серйозно?

Гнат вигнув брову. Кутики губ смикнулися в саркастичній посмішці. Він поводився, немов безумець, який ніяк не міг усвідомити гірку правду.

- Цілком.

- Ти настільки ненавидиш мене?

- Ненависть – це почуття. А я не відчуваю до тебе абсолютно нічого.

Ярина нахабно брехала. Починала тремтіти, але не могла зупинитися. А чого він чекав від неї? Увірвався в її життя, наче й не було цих п’яти років.

- Ти так і не навчилася обманювати. – Гнат відсторонився та загорнув долонею шовковисте волосся Ярини на плечі. Цей жест настільки спантеличив її, що спокій та рівновага кудись розвіялися, а Гнат продовжив, - всього навчилася, а обманювати все одно не вмієш.

- Мені байдуже віриш ти мені, чи ні. Я все сказала.

Ярина ступила крок, щоб піти, але Гнат загородив шлях. Вона захотіла обійти його, але він випередив її дії.

- Відступи.

- Ти не втікатимеш кожного разу, коли тобі заманеться.

- Справді? А хто мені завадить? Ти?

- Я хочу знати правду про тебе та Олега.

Гнат збуджено дихав. Він ні на секунду не переривав зоровий контакт, наче разом з ним міг втратити ниточку, яка їх досі зв’язувала. А Ярина хотіла розірвати цю нитку й робила для цього все можливе.

- Ти все бачив тоді, усе побачив і щойно. Що ще ти хочеш дізнатися?

- Як ти могла так вчинити з нами? Ти повірила в картинку, яку тобі показали. І я не здивуюся, якщо в цьому був замішаний саме Олег. Розумію, ти діяла на емоціях… Поцілувала Олега в мене на очах. Але ж потім…

Ярина слухала, затамувавши дихання. Кожне наступне слово переносило її у минуле. Неприємні спогади ятрили старі рубці.

- То винна лише я, - усміхнулася Ярина та ледь помітно кивнула.