Глава 6. Друзі

Ярина знала, що Олексій поїхав на два тижні у відрядження за кордон. Саме тому сказала Гнату відвезти її до батька. Сьогодні, як ніколи, хотілося побути наодинці та в цілковитій тиші. Вона увійшла в порожній будинок та одразу ж пішла на кухню. Дістала з винниці пляшку червоного вина, взяла бокал і попрямувала до вітальні. Після її останнього запитання Гнат мовчав. Так само мовчки привіз її сюди, дочекався, щоб вона зайшла в будинок і лише після цього його автомобіль поїхав.

Ярина налила собі вина та лягла на диван. Довго дивилася у стелю і попивала терпку рідину. Згодом зателефонувала Єва, яка не дочекалася її вдома.

- Яро, ти де? Я хвилююся.

- В будинку батька, - відповіла спокійно Ярина, - ночуватиму сьогодні тут.

- Чому? Що сталося?

«Що сталося?» - просте запитання, яке викликало бурю протиріч на серці. Ярина скривилася через власну безпорадність і на обличчі виступили перші сльози.

- Машина зламалася, - пробубніла вона, схлипнувши.

- Ти плачеш? Через машину?

- Майже. Єво, я хочу побути трішки наодинці. Зі мною все гаразд.

- Впевнена? Ти тільки скажи і я одразу примчу до тебе.

- Дякую, моє серденько, але не потрібно. Зі мною все гаразд. Просто якось все накопичилося за останні дні… я приїду завтра і поговоримо.

Єва більше не наполягала. Вона прекрасно знала характер Ярини. І розуміла, коли їй потрібне усамітнення. От навіщо Гнат з’явився? Чому зараз? Тоді, коли життя повністю налагодилося. Усе відбувалося в певному ритмі, за власним годинником. І цей годинник зараз починав видавати несправності. Ярина заплющила очі. На серці була така туга, що хотілося кричати від знемоги. Її серце нічого не забуло. Він досі займав там вагоме місце. Коли виказував свою зневагу та ненависть, то було простіше боротися. А ця турбота, наполегливість, впертість – нагадували їй колишнього Гната. І перед цим не могла встояти, трималася з останніх сил. Бо голова пам’ятала про зраду. І навіть сьогодні, коли Ярина спитала, чи впевнений він у тому, що не зраджував, Гнат замовк та нічого не відповів.

До кінця тижня Ярина не бачила Гната. Або ж він не приїжджав у компанію, або ж не траплявся їй на очі. Але вона водночас боялася та чекала зустрічі. Корила себе за це, але все одно чекала.

У неділю її разом з Олексієм було запрошено на день народження матері Єви. Ярина, коли отримала це запрошення від подруги, іронічно усміхнулася. Здавалося, що це дежавю. Бо п’ять років тому, саме на дні народженні батька Єви усе розпочалося. Можливо, знак? Другий дубль для того, щоб переграти все заново? Якби ж у житті було так легко створити новий кадр…

Якби Олексій зміг бути присутнім, то Ярина вигадала б причину, щоб не йти. Але він досі був у відрядженні, тому не могла пропустити свято, бо це неввічливо з їхнього боку. Та і Єва постійно твердила, що це прекрасний шанс відволіктися та розвіятися.

Для святкування було заброньовано готельно-ресторанний комплекс на околиці міста. Триповерхова будівля виблискувала панорамними вікнами. Повсюди розкинулися декоративні рослини та доглянуті клумби. І поки прибували гості, Ярина з Євою усамітнилася в одній з альтанок на вулиці.

- Яро…- почала обережно Єва.

- Все гаразд, - перебила її Ярина, - справді, зі мною все добре.

- Надіюся, його сьогодні тут не буде.

- І я. Легше не бачити.

Ярина примружилася від сліпучого сонця та розправила невидимі складки на своїй шовковій сукні. Сьогодні хотілося легкості, тому одягнула зелену сукню на тонких бретелях, а волосся розпустила. Єва ж, як завжди, у своїй червоній сукні виглядала яскраво та ефектно.

- Глянь, хто йде, - Єва кивнула в сторону автомобіля, який щойно під’їхав.

- Олег, - зітхнула Ярина, - я не знала, що і його запрошено.

- Навіть я не знала.

Ярина помахала йому рукою і він кивнув у відповідь на привітання. Відрази, яку відчувала до цього чоловік п’ять років тому, давно не було. Бо саме він у потрібну хвилину опинився поруч, саме він допоміг усім, чим зміг, коли цього потребувала. Так, Олег хотів більшого від Ярини. Але ніколи нічого не вимагав та не тиснув на неї, хоч і був дуже наполегливим. З часом вони стали хорошими друзями. Принаймні, Ярина вважала його другом. Не більше.

Святкування набирало обертів. Батьки Єви любили гучні святкування днів народжень, особливо ювілеїв. Ярина ніколи не розуміла, для чого з дня народження робити весілля. Більшість присутніх вона не знала. Але Єва мала рацію. Таки відволіклася та розвіялася. Минуло ще дві години, гості розслабилися, розбилися на невеликі компанії. Єва намагалася не залишати Ярину наодинці, але її постійно хтось гукав.

- Сумуєш? – почула Ярина голос Олега.

- Веселюсь, - усміхнулася Ярина.

- Я помітив, - хмикнув чоловік, - потанцюємо?

Ярина розгублено оглянулася. Протягом усього вечора в залі лунала легка повільна мелодія. Але вона виступала радше фоном загального святкування, ніж запрошенням до танцю.

- Ніхто не танцює, - стенула плечима Ярина.

- Усі хочуть, - Олег оглянувся демонстративно, - немає сміливця, який розпочне.