Глава 5. Впевнений?

Гнат стояв під будівлею компанії та очікував відповіді від свого друга. Поки виходив на вулицю, лава вулкана всередині нього підіймалася все вище та норовила перелитися через край. Усе почуте від Ярини стиснуло груди та не давало вільно дихати. Тоді, п’ять років тому, йому здавалося, що усе було чітким та виразним, як чорне та біле. А виявилося, що все це омана. Злий жарт, чіткий план… що завгодно, але саме в це його змусили повірити. Тільки як в його квартирі опинилася Леся? Останнє, що він пам’ятав, це прихід Іллі.

- Я слухаю! – гаркнув у телефон Гнат, - чого ти мовчиш? Не радий чути?

- Гнате, що сталося? Мовчу, бо здивований, що ти зателефонував.

- Відповідай на запитання.

Гнат відійшов від головного входу, бо його крики було чутно мало не на сусідню вулицю. Він попрямував до свого автомобіля і саме там продовжив розмову.

- Гнате, я не розумію, про що саме ти говориш.

- П’ять років тому, - мовив Гнат та витримав коротку паузу, - ти прийшов до мене. Ми з тобою поговорили, випили. Ти показав мені фото, а далі у мене провалля в голові. Ми опинилися з тобою в лікарні через токсичне отруєння. Все списали на виробника вина. Яким боком тут вилізла твоя сестра?

- Що? Не зрозумів?

- Не прикидайся ідіотом.

- Я наступного тижня буду в Києві. Тоді й поговоримо про все.

Ілля відключився, а Гнат жбурнув телефон на сидіння поруч. Від злості та шаленого перебігу думок розколювалася голова. Хотілося повернутися до Ярини та поговорити про все. Але все було надто заплутано. Його непокоїв Ілля, бо ніколи й подумати не міг про зраду найближчого друга. Зате тепер розумів, чому він уникав зустрічей. З Остапом вони хоч інколи бачилися та телефонували один одному. Ілля ж уникав їх обох. Леся. Потрібно поговорити з Лесею. Але зараз Гнат перебував у такому стані, що міг її просто задушити.

Трохи пізніше він все ж повернувся до компанії, але більше не турбував Ярину. Намагався виснажити себе роботою, бо раніше це завжди допомагало в таких випадках, але голова була забита іншим. І те інше ніяк не могла сповна витіснити робота. Навіть якщо все це підлаштував Ілля з Лесею…навіщо це Іллі? Чому Ярина тоді поцілувала Олега? Звідки взялися ці чортові запрошення на весілля?

За цими роздумами Гнат і не помітив, що засидівся на роботі. В компанії було порожньо. Лише поодинокі кабінети світилися світлом. У Ярини було темно. Гнат вийшов на вулицю та вдихнув прохолодне повітря, яке хоч трохи освіжило голову. Він збирався їхати додому, але здалеку побачив постать Ярини. Вона стояла біля своєї машини та говорила з кимось телефоном.

- Не знаю, зламалася і все, - голосила Ярина, а коли побачила Гната, то стишила голос.

Гнат підійшов зовсім близько й терпляче чекав, коли вона завершить розмову. А Ярина навмисне тягнула кожне слово зі свого співрозмовника, щоб уникнути спілкування з ним. Гнат усміхнувся. Бо якою б його ягідка не здавалася сильною і впевненою, все ж в душі була тією ж боягузкою, що й колись.

- Все? – спитав він, коли Ярина все ж відключилася.

- Що все?

- Закінчилися теми для розмови?

- Тебе це не обходить.

Ярина хмурилася, виглядала невдоволеною. Вона вибудувала перед Гнатом не те що бар’єр, а цілу стіну. І та стіна складалася з декількох шарів різної товщини. Гнату хотілося взнати більше про її життя за ці п’ять років та й загалом про те, що тоді сталося детальніше. Але розумів, що поки не вияснить усе з Іллею та Лесею, немає сенсу все це ворушити.

- Що в тебе сталося? – терпляче спитав Гнат.

- Нічого з того, що стосується роботи, - різко відповіла вона, дивлячись куди завгодно, тільки не на нього.

Гнат підійшов ще ближче. Перебував у пів кроку від неї. Добре бачив, що Ярина напружилася та затамувала дихання. Реакція її тіла була красномовнішою від тисячі колючих слів, які вилітали зі спокусливих уст.

- А ми тепер говоритимемо лише про роботу?

- А є ще спільні теми для нас?

Ярина відступила та сперлася спиною на свій автомобіль. При цьому заклала руки на грудях, наче прагнула захиститися від нього.

- Ми не чужі. Зламалося авто?

- Гнате, - видихнула гучно Ярина, - збирався їхати додому? Їдь.

- Не можу пройти повз тебе.

- Навчися.

- Не хочу.

- Ще вчора ти хотів, щоб я пішла з компанії, що змінилося?

Її тон звучав ображено. Сірі очі блищали невідомою для Гната глибиною. Колись він бачив у них себе. Весь світ здавався іншим, бо Ярина надихала його, зливалася з ним, була його частинкою. Кращою частинкою. Він намагався вирвати її з серця, але зараз зрозумів, що все марно.

- Перехотів.

- Як усе просто в тебе, - вона ледь помітно усміхнулася, але ця усмішка наповнилася іронією.

- Я дізнався сьогодні багато нового. І зрозумів, що це лише вершина айсберга. Поки не знайду його початок, не зупинюся.

- Мені байдуже, - вимовила швидко Ярина, наче хотіла переконати не його, а себе. – Роби, що хочеш. Тільки без мене.