Глава 4. Ілюзія

- Хто тобі телефонував вночі?

Ярина розмістилася на кухні та смакувала пишними оладками, які приготувала Єва.

- Ох, я намагалася тебе не розбудити. – Єва продовжувала чаклувати біля кухні.

- Я погано спала. Від роздратування постійно прокидалася. Добре чула, що ти сварилася.

- Ти ніколи не вгадаєш, хто мені телефонував.

Білявка швидко вмостилася навпроти Ярини та з азартом спостерігала за реакцією подруги.

- І хто ж?

-  Рудківський.

- Що? – Ярина мало не вдавилася. Сірі очі одразу ж збільшилися. – Чому до тебе? Що хотів?

- Мабуть, він був напідпитку, бо язик заплітався. – Усміхнулася Єва, немов мала дитина, яка знала таємницю, відому лише їй, - але ж Ярко, я просто в захваті. Це ж ти йому спокою не даєш навіть вночі, відколи знову побачив.

- Прочуханка не дає йому спокою, - хмикнула Ярина, - то що хотів?

- Спитав, чи ти заміжня.

- Заміжня? Що за безглуздя?

- Ну чому ж… можливо, виясняє, чи вільний шлях до твого серця…

- Ні, про таке вночі не питають. Навіть напідпитку. Потрібно було сказати, що заміжня і в мене троє дітей.

- А ти могла встигнути за п’ять років трьох? Ні, ну я розумію…чисто технічно так.

- Ну добре, - Ярина надпила кави, - одна дитина прийомна.

Єва розреготалася і Ярина обійняла її. Попри бентеження, яке викликала новина про дзвінок Гната, відчувала піднесений настрій. На роботу дівчата приїхали вчасно. Ще зранку Ярина налаштувала себе бути стійкою та витривалою. Добре розуміла, що зустрічі з Гнатом не уникнути, але не збиралася слідувати його бажанням. Не подобається з нею працювати? То хай йде якомога далі… Але вона в жодному разі не посунеться. Ярина стільки часу присвятила, щоб добитися успіхів на цій посаді, що ні один чоловік не вартував того, аби усе втратити.

Вона сиділа у своєму невеликому кабінеті та проводила онлайн зустрічі з іноземними партнерами, проєкти яких вела декілька місяців. Ближче до обіду в двері постукали та зайшов Гнат.

- Ми можемо поговорити? – мовив він.

Ярина примружилася та ретельно оглянула його. Попри бездоганний костюм, втома на обличчі була помітною. Таки Єва мала рацію. Очевидно, пив уночі, тому й телефонував. Але Ярина прослідкувала в його тоні обережність. Уже не був таким зухвалим та злим, як напередодні.

- Про роботу? Моє неможливе звільнення з компанії? Твій продаж акцій? – Ярина наводила приклади розмов та ледь помітно усміхалася при цьому. Говорила серйозні речі, але виглядало усе так, наче перебувала на звичних для неї переговорах, - запропонуєш свій варіант відповіді?

- Припини, - Гнат сів у крісло навпроти.

- Припинити що?

- Сарказм та іронію.

- Це реалії.

- Раніше ти була іншою.

Краще б він не говорив цих слів. Іронічна усмішка на обличчі Ярини змінилася на одну тонку лінію. Невже після того, що вчинив, хотів побачити перед собою її колишню?

- Дурепою була.

- Скажи, чому ти тоді не приїхала? Ми б спокійно про все поговорили…

- Гнате, - Ярина заплющила на мить очі та важко видихнула. – Ти знущаєшся?

- Ні… я хочу, щоб ти все пояснила.

- Я приїхала, - мовила вона тихіше, - глянула, що ти не нудьгував і пішла.

Гнат підвівся та почав ходити від однієї стіни до іншої. Його темні брови нахмурилися, очі потемніли, на лобі з’явилася ледь помітна складка. Він щось ретельно обдумував, але, судячи з виразу обличчя, ніяк не міг скласти зламаний пазл у голові.

- Кажи далі…

- Я гадала, ти прийшов поговорити про роботу, - перебила його Ярина.

Від спогадів про неприємне минуле тіло зрадницьки тремтіло. На обличчі виступив ледь помітний рум’янець. Вона не боялася спогадів, але не хотіла ятрити старі затягнуті рани. А сенс? Минулого не змінити, нічого не повернути. Дивувала лише поведінка Гната, бо він поводився так, наче взагалі невинний або ж необізнаний.

- Ярино! – Гнат підійшов ближче та сперся руками на її стіл, - що ти побачила, коли приїхала до мене?

Ярина теж підвелася. Бо у такій позі Гнат виглядав сильнішим, а вона не любила відчувати слабкість. Хотіла спілкуватися з ним на одному рівні. Хоча б відносно фізичної площини.

- Ти нормальний?! Твій сюрприз тоді вдався. Бо я аж ніяк не чекала побачити тебе з Лесею в ліжку. Перед цим випили смачного вина, з’їли соковитого м’яса? Вірно? Не розумію тільки, навіщо покликали мене? Кажеш, я інша? Я тоді теж не знала, що ти такий жорсткий.

- Що?!

- Скажеш, я не так все зрозуміла?

- Не скажу, - відповів різко Гнат.

- І не кажи, бо мені тепер байдуже.

Гнат знову почав намотувати круги кабінетом. Він був збентеженим, здивованим, злим. Ярина хоч і тремтіла, але пильно стежила за його реакцією. Невже і для нього все це новина?