Глава 3. Гнат

Вечірня столиця миготіла різноманітними вогнями. Літо добігало кінця і вечори ставали особливо прохолодними. Гнат стояв біля ресторану та спостерігав за Яриною, яка все віддалялася від нього. Чорна сукня спокусливо обтягувала стегна, високі підбори впевнено цокотіли тротуаром, тонкі бретельки майже повністю оголили плечі. Від збудження, яке одним болючим спазмом накрило все тіло, хотілося вити на місяць. Але змерзла ж, мабуть, вона. От що за чортівня? Ця жінка ще тоді, п’ять років тому, зрадила йому, виставила повним дурнем, а він зараз першим ділом подумав про те, чи не холодно їй. Гнат гучно вилаявся собі під ніс, розвернувся до ресторану, але в останню мить передумав та попрямував до свого автомобіля. Досить з нього на сьогодні світських бесід. Тим паче з партнерами попрощався, бо гадав, що відвезе Ярину.

Він і подумати не міг, коли купляв акції компанії, що там працюватиме його колишня. Не просто колишня, а та єдина, яку по справжньому кохав. Її очі, усмішка, ямочка на одній щоці з новою силою розпалили в ньому вогонь. І це бісило, безмежно бісило. Бо він не міг вирвати її зі своїх думок та серця. Гнат навчився управляти своїм життям так, як заманеться, але це не стосувалося почуттів до Ярини. Хоч би як намагався ненавидіти, відчувати відразу…не виходило.

Гнат впевнено кермував, а розум все повертався до Ярини, поки його телефон не завібрував і на дисплеї висвітився номер батька.

- Слухаю, - пробурмотів холодним тоном Гнат.

- Гнате, я знаю, що ти в столиці.

- Я не здивований. Твої собаки гарно працюють.

- До чого тут вони? – Рудківський старший підвищив тон, - хіба це нормально, що рідний батько про це дізнається від них, а не від тебе?

- Якби рідний батько більше піклувався про мене, як про свого сина, а не плекав робота, який в майбутньому займе трон його імперії… то ти дізнавався б це від мене.

- Годі! Нам потрібно поговорити. Чекатиму завтра тебе в нашій компанії.

Батько відключився, а Гнат жбурнув телефон на заднє сидіння, наче він чимось провинився. Попри забезпечене дитинство, він завжди прагнув самостійності та незалежності. Розумів, що єдиний спадкоємець великої імперії солодощів свого батька, але прагнув стати особистістю, а не просто сином Рудківського.  Гнат звернув у знайому вулицю. Давненько він не бував у клубі «Валькірія». Саме тут і почалося у них все з Яриною. І всі ці роки намагався уникати цього місця, але сьогодні невидима сила так і манила сюди.

Заклад суттєво змінився, як ззовні, так і зсередини. Усе потопало в темно-синіх та білих кольорах. Було доволі людно, але Гнат відшукав вільне місце за барною стійкою. Він замовив віскі, але не встиг випити, бо поруч пролунав знайомий голос:

- Кого я бачу… невже виліз зі своєї барлоги нарешті?

- І я тебе радий бачити, друже!

Гнат підвівся та поплескав по плечу Остапа, з яким не бачився доволі давно. Колись у них була традиція збиратися тут кожної п’ятниці, але час виставив свої пріоритети.

- Не хочеш піти звідси? Вип’ємо, поговоримо. – Запропонував Остап.

Гнат кивнув головою. Розплатився за випивку, хоч і не пив. Вони поїхали до квартири Гната. Дорогою забрели в супермаркет та купили закуску до випивки.

- Розповідай. – Відкинувся Остап на спинку дивана на кухні.

- Що?

- Далі тиняєшся, купляєш акції, отримуєш прибуток і по колу?

- Будую пасивний дохід. А далі визначуся, в якій сфері найбільше до вподоби працювати й намагатимуся розвиватися там. Ти як?

- В мене трохи менші амбіції, - Остап простягнув бокал з коричневою рідиною та надпив її.

- А Ілля?

- Так він одружився. Переїхав на Захід, там і працює.

Гнат перехилив свій бокал та висушив його одним махом. З гонитвою за вигідними вкладеннями  зовсім забув про друзів. Так, Ілля присилав йому запрошення на весілля, але в той час він перебував за кордоном. Загалом, за останні роки об’їздив багато країн. Гнався за тим, щоб забути, і сам же привів себе на початкову точку.

- То що з тобою? – спитав зрештою Остап. Гнат здивовано вигнув брови, а Остап знову наповнив їхні стакани та продовжив, - облиш, я за кілометр бачу, що ти злишся. Тобі зараз би на ринг, або боксерську грушу, розніс би.

- Зустрів колишню.

- Котру з них? – Остап помітив глузування в очах Гната й здогадався, - Ярину?

- Купив акції, а вона в тій компанії працює.

- Попандос, - присвиснув Остап. – Ти тоді не розповідав… ніхто так і не зрозумів, що між вами сталося.

- Зрадила.

Гнат перекинув черговий бокал. Терпка рідина обпекла горло, перенеслася на груди, які пашіли й без спиртного. Одне слово, яке досі рвало Гната на шматки. Не любив ні з ким ділитися особистим, навіть з найближчими друзями. Але зараз відчував необхідність сказати, випити, знову сказати та запити це. Здавалося, що таким способом він хоч трохи втихомирить звіра всередині себе.

- Оце так, - присвиснув Остап, - вона ж була по вуха закохана в тебе.

- Вдавала.

- Та ну, для чого?