Глава 2. Чоловіча турбота

- Не можу повірити, - ахнула Єва.

- Це наче не він, а його двійник, - доповнила Ярина.

Дівчата вийшли на вулицю, щоб відійти від ступору. Ярина абсолютно не шкодувала через сказані слова. Її переповнювали злість, образа, ненависть. Хотілося наговорити ще багато чого, але раділа, що знайшла в собі сили просто піти. Як він взагалі посмів з’явитися в її житті після стількох років відсутності та ще й поводитися так огидно? А від холоду та презирства, з якими Гнат оглядав її, по тілу досі бігали неприємні сироти.

- Поїдеш? – обережно спитала Єва.

- Звісно, поїду. Я не пропускатиму звичну ділову вечерю через захцянки цього грубіяна.

- Мила, ти головне тримайся. Бо ніщо так не бісить опонента, як байдужість.

- Яка байдужість, Єво? – фиркнула Ярина, а тоді додала тихіше, - я ненавиджу його. За все ненавиджу. За те, що змусив повірити, за те, що зрадив. І навіть за його поведінку зараз. Хоче покарати мене? Ну що ж…наївної ягідки більше немає. Побачимо, хто кого.

Ярина оглянулася на офісну будівлю та заплющила на мить очі, щоб зосередитися. До вечері ще був час, але повертатися на робоче місце в такому стані не збиралася. Тому вона попрощалася з Євою і попрямувала до свого автомобіля. Ще п’ять років тому Ярина дала собі слово більше ніколи не залежати від чоловіків. Як тільки оговталася, почала сумлінно працювати. Спочатку отримала водійське посвідчення, згодом купила омріяне авто. Допомагав у всьому Олексій і вона не заперечувала. Розуміла, що таким чином він хотів надолужити втрачений час.

Ярина заїхала додому. Тепер вона жила не в будинку Олексія, а винаймала невелику квартиру разом з Євою. Подрузі теж захотілося самостійності, а життя під одним дахом ще більше зблизило їх. Ярина прийняла душ та одягнула чорну класичну сукню, яка ідеально підходила для таких заходів. Водночас виглядала не надто діловою, але й не легковажною.

Коли приїхала до заброньованого ресторану, то помітила, що за круглим столом майже всі зібралися. Вона вмостилася на одне з вільних місць ближче до іноземних партнерів. Швидко оглянула всіх присутніх і полегшено видихнула. Гната не було. Але полегшення тривало всього декілька хвилин, бо Гнат все ж приїхав і за іронією долі єдине вільне місце пустувало саме біля Ярини.

Навіть здалеку було помітно, як він скривився, зрозумівши, що доведеться сидіти поруч з нею. Ярину пересмикнуло від його міміки. Вона примружила сірі очі та дала собі слово не піддаватися на його провокації.

- Що ж доведеться потерпіти, - сказав він таким тоном, що Ярина зрозуміла зміст та кому саме адресовані дані слова.

Вона широко усміхнулася, тоді повернула до нього голову та відповіла пошепки:

- Міг не терпіти, тебе ніхто не чекав тут.

- Як і тебе.

Його очі пронизували холодом. Обличчя було суворим та чужим. Риси, які колись здавалися м’якими, стали більш грубими та загостреними. Але ж минуло п’ять років, по суті не так багато часу. Невже людям властиво настільки сильно змінюватися за короткий час? Вона не відповіла на його репліку. Бо, попри рівну осанку, суворий погляд та певну моральну силу, почувалася загнаною мишкою, яка обов’язково програє бій досвідченому леопарду.

Ярина повернула голову до Ноя, партнера, який сидів на сусідньому кріслі та звернулася до нього англійською:

- Ною, які ваші враження? Не шкодуєте, що приїхали?

- Я в захваті. Від вашого виступу, від атмосфери тут, від привітності.

Цей чоловік чимось нагадував Ярині Олексія. Вони виглядали ровесниками. Ной – такий же худорлявий та статний. Ще перед презентацією, перекинувшись з ним декількома словами, зрозуміла, що в його поведінці проскакувало щось аристократичне. І саме це дуже манило до нього.

- Мій виступ сьогодні був не найкращим. На жаль, мене відволікли, - розвела плечима Ярина.

Ярина почула короткий смішок поруч, але ніяк не відреагувала.  Вона продовжила свій діалог з Ноєм. Далі до них приєднався інший партнер – Джейкоб. Гнат тим часом мовчав, але Ярина відчувала його погляд на собі. Складалося враження, що вона знаходилася під його ковпаком, бо він чудово знав, як діяв на неї, але не планував відступати. Вона узгодила з партнерами підписання контракту. Перекинулася декількома словами з генеральним та комерційним директорами й потайки святкувала маленьку перемогу. Рівно до тих пір, поки не втрутився Гнат.

- Ною, а чому ви погодилися підписати цей контракт, якщо можете насправді виграти більше від нашої спільної праці?

Ярина здивовано вигнула брови та повернула голову до Гната. Її здивувало не лише сказане, але й ідеальна англійська, якою він звертався до Ноя. Коли вони зустрічалися, то Ярина знала, що Гнат чудово розумів мову, але йому важко говорити. Зараз же почувався абсолютно впевненим.

- Ви відмовляєте мене від контракту?

Ной теж виглядав спантеличеним, але все ж досі захоплено дивився на Ярину.

- Що ти верзеш? – прошепотіла крізь зуби Ярина українською.

- Примножую прибутки компанії. Проєкт недопрацьований повною мірою.

- Хочеш усім показати, що я некомпетентна?

- Лише хочу виграти від справи максимум. Не забувай – я акціонер.