У моєму серці

Глава 1. Примара з минулого

- Ярино, готова? – спитала Єва.

- Як завжди.

Єва усміхнулася Ярині в дзеркалі вбиральні та підправила макіяж. Ярина підморгнула їй у відповідь й розправила пишні прядки руками, перетворюючи їх в більш чіткі завитки. Після цього обоє вийшли в коридор та попрямували до переговорної кімнати.

Минуло п’ять років з того часу, коли вона востаннє бачила Гната та проводжала поглядом його автомобіль. Після цього ні вона, ні він не шукали зустрічей. Спочатку було важко, біль від розриву та зради не давав спокою ні вдень, ні вночі. Але минув час, рани затягнулися, на їх місці утворилися товсті рубці. І ці рубці не давали забути, не дозволяли наступити знову на ті ж граблі, забороняли довіритися.

Ярина пішла з компанії батька, оскільки прагнула добитися всього сама. Крім того, ще на початку вони домовлялися про стажування, щоб набратися практики. Тому зараз Ярина працювала в іноземній столичній компанії, яка займалася прямими продажами, маючи у своєму підпорядкуванні безліч дистриб’юторів по всьому світу. Ярина ніколи не прагнула стати професійним перекладачем, чи вчителем іноземних мов, коли вступала на філологію. Зате прекрасно розуміла, що без знання мов їй не пробратися на вагому посаду. А в цій компанії особи, які чудово володіли одразу двома іноземними, надзвичайно цінувалися.

- Не знаю, як ти кожного разу виступаєш перед стількома людьми й навіть не запнешся, - торочила Єва.

- Звикла.

- Та ні, ти майже з першого разу так поводилася. Хотіла б і я мати стільки впевненості.

- Єво, - Ярина легенько обійняла її за талію та притягнула до себе, - все те, через що мені довелося пройти, загартувало мене. І ця впевненість – це лише маска.

- Але ж крута маска. Кожного разу ти виступаєш перед потенційними партнерами англійською, або ж італійською мовами. Це завжди нові люди, реакцію яких ти не можеш передбачити. Але ти поводишся… поводишся так, наче ти королева, а вони прийшли до тебе на поклін.

Ярина гучно розсміялася від цього порівняння подруги. Так, в роботі вона звикла поводитися професійно та холодно. Та й з практикою помітила, що чим впевненіше вона доводить свою думку, тим більша ймовірність довіри партнерів до сказаного.

- Яка ж я рада, що ти захотіла працювати разом зі мною.

- А яка я рада. Інколи буває навіть весело.

Коли здавалося, що життя закінчилося і світла більше не буде, саме Єва найбільше підтримала Ярину й зуміла зарадити її горю. За цей час вони прикипіли одна до одної, мов сестри. І Ярина вже не уявляла свого життя без Єви. Вона обіймала посаду керівника проєкт, а її подруга працювала у відділі маркетологів. Вони часто пересікалися в робочих питаннях і ось зараз разом увійшли до переговорної кімнати, де вже зібралося чимало людей.

- Яро, тут все готово, - Антон, її помічник, передав презентер, за допомогою якого вона завжди перемикала слайди.

Ярина ввічливо усміхнулася, а тоді перевела погляд на партнерів, які сиділи в перших рядах, та звернулася до них англійською:

- Вітаю вас. Надіюся, вам у нас сподобалося?

Обоє сивоволосих чоловіків кивнули у відповідь. До Ярини в цю мить підійшов генеральний директор та прошепотів на вухо:

- У нас з’явився новий акціонер і він сьогодні буде присутнім на презентації.

- Он як? – Ярина не припиняла усміхатися, щоб не видати свого хвилювання перед партнерами, але сірі очі відображали здивування, - а для чого на презентацію?

- Задля цікавості, - Юрій Вікторович стенув плечима, - успіху тобі.

Невисокий гендиректор блиснув лисиною та зайняв місце серед глядачів, а Ярина почала свій виступ. Вона поводилася впевнено, розкуто. Говорила чітко, не запинаючись. В її вимові прослідковувався акцент, але цей акцент з кожним роком ставав усе менш помітним. За роки практики вона навчилася втримувати увагу публіки на собі. Робила паузи, наголошувала на важливому, вказувала лазерною указкою на деталі. Ярина майже закінчила виступ, коли двері до залу відчинилися і зайшов чоловік. Вона кинула на нього швидкий погляд і продовжила говорити, але через декілька секунд повернула голову в його ракурсі. Спочатку подумала, що примара, або ж її уява вирішила познущатися. Але ж ні. Зайшов Гнат, нагородив її пронизливим поглядом та зайняв місце в останньому ряді.

Ярина запнулася. До лиця прилинув жар, а в роті пересохло. Вона не могла відвести погляду від Гната, а він з байдужим виглядом оглядав усіх присутніх і зовсім не помічав її. Першим прокашлявся гендиректор. А далі на порятунок прийшла Єва, яка своєю корявою англійською почала коментувати побачений слайд так, наче в житті не бачила нічого цікавішого.

Ярина все ж знайшла сили та опанувала себе. Вона знову зосередилася на партнерах і завершила свій виступ. Постійно усміхалася, відповідала на додаткові запитання і лише одному Богу відомо, як молила вона про те, щоб раніше все закінчилося.

Після презентації планувалася святкова вечеря з партнерами та основними учасниками, задіяними в проєкті. Ярина підійшла до гендиректора та відвела його трохи далі від усіх.

- Юрію Вікторовичу, а хто той чоловік, що зайшов у кінці?

При цьому намагалася не дивитися в сторону Гната.

- Так це ж новий акціонер, я тобі розповідав.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше