Розділ 59: Перший ранок подружжя

Перший промінь сонця пробився крізь щілину в шторах і ліг на її волосся. Вона прокинулася першою, ще не розплющивши очей, але вже відчуваючи його тепле дихання поруч. Рука Маркіяна лежала на її талії, немов він навіть уві сні не хотів відпускати.

Вона повільно повернулася, щоб подивитися на нього. Він спав, злегка насупивши брови — так само, як завжди, коли був зосереджений або щось обдумував. Їй захотілося провести пальцями по його обличчю, але вона лише обережно торкнулася його руки, боячись розбудити.

І все ж він прокинувся, наче відчув її погляд. Ледь усміхнувся, підтягнув ближче і тихо сказав:
— Доброго ранку, дружино.

Її серце стислося від цих слів — простих, але таких справжніх. Вона відповіла, обійнявши його міцніше:
— Доброго ранку, мій чоловіче.

Вони ще трохи полежали, насолоджуючись тишею. Десь за вікном уже гуркотів трамвай, птахи змагалися у співі, але в цій кімнаті час зупинився.

Він наполіг, щоб сніданок приготував сам. Вона сиділа на підвіконні, загорнувшись у його сорочку, і спостерігала, як він метушиться на кухні — незграбно, але з усмішкою. Запах свіжої кави й теплих тостів швидко наповнив квартиру.

Снідали вони прямо на кухонному столі, сміючись і ділячись планами на день. І хоча не було жодних особливих подій, обох не полишало відчуття, що цей ранок — один із тих, які запам’ятовуються на все життя.

Вона впіймала його погляд, і він сказав:
— Звикай, тепер кожен мій ранок починатиметься з тебе.

Весь день вони блукали містом, як двоє підлітків, що тільки відкривають одне одного. Він показував їй свої улюблені місця — затишну книгарню, кав’ярню з крихітними столиками на терасі,  де він любив гуляти ще до війни.

Вона сміялася, коли він купив для неї величезну порцію морозива, і жартувала, що йому доведеться нести її на руках, якщо вона не зможе дійти додому. Він відповів, що й так планував.

До вечора повернулися, трохи зморені, але щасливі. Він допоміг їй роззутися, поставив сумки на місце й пішов на кухню налити чаю.

Коли повернувся — вона сиділа на дивані, тримаючись за голову. Обличчя було блідим, а в очах з’явилася тривожна тінь.

— Що сталося? — він одразу нахилився до неї.
— Не знаю… трохи паморочиться і… нудить, — тихо сказала вона.

Маркіян відчув, як усередині все стискається. Ще хвилину тому він жартував і сміявся, а тепер перед ним сиділа його кохана, і єдине, чого він хотів — щоб їй стало краще.

Він підсунув їй склянку води, допоміг лягти й накрив пледом. Сів поруч, поклав руку їй на чоло, перевіряючи температуру.
— Лежи, не вставай. Я все зроблю сам.

Вона заплющила очі, намагаючись всміхнутися.
— Ти так турбуєшся…
— А ти думала, я зможу інакше? — він нахилився, поцілувавши її в скроню. — Я тепер твій чоловік, пам’ятаєш?

Він залишив світло приглушеним, щоб їй було спокійніше, і сидів поруч, поки дихання не стало рівним. І хоча він намагався не показувати, як хвилюється, у голові вже крутились думки, що зранку він обов’язково змусить її пройти обстеження.