Розділ 57: Вечір, який він запам’ятає

У квартирі було тихо, тільки м’який джаз ледь чутно линув із колонки. На столі — дві свічки, їхнє світло переливалося в келихах з вином. Поруч стояла тарілка з його улюбленою пастою, яку вона готувала майже пів вечора, намагаючись, щоб все було ідеально.

Вона перевірила годинник — до його приходу залишалося кілька хвилин. Від хвилювання серце билося швидше, ніж музика. Вона обрала тонку, ніжну білизну під легким шовковим халатом кольору шампанського. Волосся зібране недбало, але так, як він любив — щоб кілька пасм спадали на обличчя.

Дверний замок клацнув, і вона відчула, як хвиля тепла піднімається від грудей до щік.
— Зорянко? — його голос долинув із коридору.

Вона вийшла з кухні, сперлася на одвірок, ледь усміхаючись.
— Привіт.

Маркіян застиг, ще не знявши куртку. Його погляд ковзнув по свічках, столу, а потім зупинився на ній.
— Ти… це все для мене? — в голосі було щось між подивом і тихою вдячністю.

— А для кого ж іще? — вона зробила кілька кроків, і тепер світло свічок відбивалося в її очах.

Він повільно підійшов, наче боявся, що це сон, який можна злякати різким рухом. Торкнувся її щоки.
— Ти неймовірна, — прошепотів. — І я не знаю, чим заслужив таке.

— Просто повір, що заслужив, — відповіла вона, і в її усмішці було все: ніжність, бажання, довіра.

Вечір обіцяв стати тим, який вони зберігатимуть у пам’яті назавжди.

Вони сиділи за столом, і час наче сповільнився. Свічки кидали тремтливі відблиски на його риси, роблячи погляд ще глибшим, а усмішку — м’якшою. Вино торкалося губ, але справжнє сп’яніння приходило від того, як вони дивилися одне на одного.

— Я скучив, — тихо сказав Маркіян, перекладаючи виделку вбік. — Навіть не знаю, як витримав ці дні без тебе поруч.

Вона лише усміхнулася, не відповідаючи словами. Її погляд був достатньо промовистим.

Він відсунув стілець і підвівся, обійшов стіл, зупинився позаду неї. Його руки лягли на її плечі, теплі й сильні, але обережні.
— Ти навіть не уявляєш, як я ціную кожну дрібницю, яку ти робиш для мене.

Вона повільно підвелася, і вони опинилися впритул. М’який шовк її халата ледь торкався його рук. Він вдихнув запах її парфумів — теплий, з нотками ванілі та чогось, що стало для нього “її запахом”.

— Може, залишимо посуд на потім? — запитала вона, і в її голосі було стільки тихого запрошення, що відповіді майже не треба було.

Вони перейшли до вітальні, де світло свічок з кухні ще ковзало по стінах. Він сів на диван, і вона вмостилася поруч, але не просто — ближче, ніж будь-коли. Його пальці переплелися з її, і більше не було розмов.

Світ за вікном зник. Лишилося тільки тепло двох людей, які вже не хотіли і не могли відпустити одне одного.

Вона сиділа, злегка схилившись на його плече, і відчувала, як його серце б’ється рівно, але трохи швидше, ніж зазвичай. Тиша між ними була не порожньою — вона була наповнена очікуванням.

Маркіян підняв руку й легенько торкнувся її обличчя, великим пальцем провівши по щоці, наче хотів запам’ятати кожен її контур.
— Я більше не хочу втрачати жодної миті з тобою, — сказав він майже пошепки.

Вона дивилася в його очі й бачила там усе, що боялася вимовити раніше: ніжність, бажання, турботу, обіцянку.

Він нахилився, і їхні губи зустрілися в поцілунку, який спершу був обережним, але ставав глибшим, впевненішим. Її руки обвили його шию, і світ знову звузився лише до двох людей у цій кімнаті.

Халат зісковзнув з її плечей, відкриваючи тонку білизну, яку вона вибрала саме для цього вечора. Він завмер на мить, ніби вражений, і лише прошепотів:
— Ти неймовірна…

Далі не було слів — лише дотики, що розповідали більше, ніж могла б будь-яка розмова. Вони рухалися назустріч одне одному, наче вже давно знали всі ритми й паузи.

За вікном тихо падав сніг, і м’яке світло свічок грало на їхніх обличчях. Ніч стала їхньою спільною таємницею, печаттю, якою вони скріпили свою історію.

Коли втомлені й щасливі вони лежали разом, він обіймав її так, ніби й справді не відпустить.
— Ти моя, — сказав він, — і так буде завжди.

Вона не відповідала — просто міцніше пригорнулася, знаючи, що віднині вони справді належать одне одному.