Розділ 56: “Наш день”

Вечір. Маленька кухня в Маркіяна, світло від настільної лампи м’яко освітлює стіл. Зоряна сидить у його старій футболці, закинула ногу на ногу, обіймаючи теплу чашку чаю. На плиті ще пахне запеченою куркою, яку вони щойно разом готували.

— То що… — вона обережно подивилася на нього з-під вій, — ти справді сказав Стасу, що ми одружимося?

Маркіян, що сидів навпроти, сперся ліктями об стіл і всміхнувся.
— Сказав. Бо я не бачу причин тягнути з цим.

— Ти такий впевнений, — вона запустила пальці в своє волосся, щоб сховати легке збентеження. — А ми ж навіть… ще нічого не планували.

— Планувати будемо разом, — він узяв її руку, притиснув до губ. — Я хочу, щоб ти вирішувала, якою буде ця дата. Місце, сукня, все.

— Місце… — замріяно повторила вона. — Хочу, щоб було щось тепле, світле. Не пафосне. Може, осінь? Листя під ногами, гірлянди в саду…

— Осінь так осінь, — він підморгнув. — Листя знайдемо, гірлянди повісимо. Головне, щоб ти була поруч.

Вона ковтнула повітря, на мить затримавши погляд на ньому.
— Ти розумієш, що це страшно? — тихо промовила. — Страшно, бо я вперше так… беззастережно комусь вірю.

— А мені вперше хочеться залишитися на місці, — його голос став хрипким. — І будувати дім, а не збирати рюкзак.

Вони замовкли, дивлячись один одному в очі. І навіть чай у кружках встиг охолонути, але теплішими вони вже не могли стати, ніж у ту хвилину.

— Добре, — вона усміхнулася, стискаючи його пальці. — Давай готуватися. У нас буде найзатишніше весілля.

— У нас буде найзатишніше життя, — поправив він і поцілував її, немов ставлячи підпис під їхньою домовленістю.