Розділ 53: Ранок після вечора

Зоряна прокинулася раніше, ніж будильник, від тихого повідомлення на телефоні.

"Вийдеш сьогодні трохи раніше? Я вже тут."

Вона спершу подумала, що ще спить. Але вікно було затягнуте холодним туманом, і світло від ліхтарів починало тьмяніти — день уже прокидався. Її серце зробило той самий швидкий удар, як учора ввечері, коли він стояв біля гуртожитку.

Вона поспіхом зібралася: улюблений светр, теплий пальто, шарф, який він колись між іншим похвалив. Дзеркало в коридорі показало їй дівчину з очима, які світяться, хоча вона й намагалася виглядати спокійно.

На подвір’ї гуртожитку, біля старого клена, стояла його машина. У салоні — він, у темній куртці, з чашкою кави в руках. Побачивши її, він вийшов і підняв другий стакан.

— Гарячий капучино, як ти любиш, без цукру, — сказав він, простягаючи їй.

— Ти… спеціально приїхав?

— Ага. Хотів побачити, як ти починаєш свій день.

Вона всміхнулася, відпиваючи ковток, і відчула, як тепло від кави змішується з теплом від його присутності. Він відкрив перед нею дверцята, і вона сіла в машину.

Вони їхали майже без слів. За вікном пропливав ранковий туман, а в салоні звучала тихо якась стара пісня, яку він напевно слухав ще до війни. Усі слова були зайвими — вистачало того, що він поруч.

Біля інституту він зупинився, але не поспішав відпускати її руку.
— Побачимось ввечері? — його голос був тихим, але впевненим.

— Так, — відповіла вона, і в цю мить їй здавалося, що немає нічого важливішого.

Вона вийшла, ще раз озирнулася й побачила, як він проводжає її поглядом, перш ніж повільно рушити далі.