Розділ 50: Перша зустріч поза центром

Зоряна вийшла з гуртожитку трохи раніше, ніж домовлялися. Серце билося швидше, ніж зазвичай, і вона ловила себе на тому, що дивиться у вікна кожної машини, яка зупинялася на світлофорі поруч.

Коли знайома темно-синя машина підкотила до тротуару, вона впізнала його ще до того, як дверцята відчинилися. Маркіян сьогодні виглядав зовсім не так, як у центрі: прості джинси, темна сорочка з підкоченими рукавами, і той вільний, впевнений рух, якого в нього не було, коли він спирався на милицю.

— Готова? — його голос був спокійний, але в очах було щось від нетерплячки.
— А якщо я скажу “ні”? — піддражнила вона, але вже сідала в машину.
— Тоді я просто поїду з тобою і чекатиму, поки скажеш “так”.

Він повіз її за місто. Місто лишалося позаду, поступаючись місцем лісосмузі, а потім — тихій вулиці з приватними будинками. Машина зупинилася біля двоповерхового будинку з теплим світлом у вікнах.

— Це твоє? — здивувалася вона.
— Так. І сьогодні — твоє теж.

Усередині пахло кавою і свіжою випічкою. На столі в кухні стояла форма з пирогом, а на підвіконні — дві чашки, з яких здіймалася пара.

— Ти… це сам? — вона торкнулася краю форми.
— Так. Думав, якщо ти принесла мені їжу, коли я був у центрі, то тепер моя черга.

Вони сіли за стіл, сміючись і пробуючи пиріг, і з кожною хвилиною між ними розчинявся останній натяк на колишні ролі. Тепер це були просто він і вона.

— Ти розумієш, — тихо сказав він, коли їхні руки випадково торкнулися на столі, — що тепер я не відпущу тебе.
— І не треба, — відповіла вона, не прибираючи руки.

Він нахилився, і цього разу поцілунок був не несподіваним, а спокійним і глибоким — таким, який починає нову історію.