Розділ 32: Підготовка до кави)

Зоряна
Вона прокинулась раніше будильника. Спершу не зрозуміла чому, але в голові одразу сплив образ — його руки, коли він перемішував ложкою каву, і той легкий рух бровами, коли намагався приховати усмішку.

Вона встала, зробила чай, але не могла його допити — вже думала, що вдягне завтра. Перерила шафу, зупинилась на світлому светрі, який любила за м’якість, і довгому пальті кольору карамелі. Потім — зняла пальто, повісила, знову дістала. Відклала набік, ніби ще «подумає».

Бабуся колись казала: «Якщо хочеш, щоб людина тебе запам’ятала, залиш їй не лише слова, а й образ».
Вона не хотіла визнавати, але так — хотіла, щоб він запам’ятав.

Маркіян
У військовому гуртожитку було тихо. Тільки тихе клацання вимикача електрочайника та шелест сторінок, які він гортав, відкривши книгу. Але замість читати, думав про неї.

Він сам собі здався дивним — готувався, як перед якоюсь важливою операцією. Переглянув, що вдягне — обрав темно-синю сорочку, ту, що без нагород і нашивок, але з рівними плечима. Перевірив взуття — начищене.

Іноді його очі ковзали на телефон, але він вирішив не писати. Хай буде трохи невідомості, хай вона сама скаже «до завтра».

Вечір. Чат

Зоряна:
То ми завтра?

Маркіян:
Ми завтра.

Дві прості фрази, але після них і вона, і він відклали телефони та довго не могли знайти собі місця — кожен по-своєму уявляв, як завтра вони знову побачать одне одного.