Розділ 29: Запрошення

Коридор пахнув свіжою кавою з автомату та чимось теплим із кухні. Зоряна саме несла звіт у кабінет, коли помітила його у вікні зали для ЛФК. Він сидів на лавці, перевіряючи щось у телефоні, але, щойно вона наблизилася, підвів погляд.

— Доброго дня, — сказала вона офіційно, та очі вже зрадливо сміялися.

— Доброго, малеча, — тихо відповів він. Потім додав: — Слухай… я от думаю, що час нам вийти за межі цих стін.

Вона зробила вигляд, що не розуміє:
— Маєш на увазі…?

— Прогулянку, — сказав він просто, але так, що у її животі щось стиснулось. — У мене в суботу вільно після одинадцятої.

— І де ж? — запитала вона, граючись ключами від кабінету.

— Там, де кава не з автомату.

Вона ледь помітно кивнула:
— Домовились.

Він відпустив її погляд лише тоді, коли вона вже зникла за дверима.

Підготовка.

Вона.
Увечері п’ятниці Зоряна вийняла з шафи улюблений теплий светр, що гарно поєднувався з джинсами, і довго вирішувала, чи брати плащ чи куртку. На ліжку вже лежала маленька сумочка з блокнотом і ручкою — “на випадок”, хоча сама не знала, що саме буде писати. Перед сном ще раз перевірила, чи телефон заряджений, і поставила будильник трохи раніше — щоб встигнути випити кави вдома та заспокоїти серце.

Він.
У своїй кімнаті він перебрав кілька футболок, зупинився на темно-зеленій, яка підкреслювала плечі, і витягнув із шафи чисту куртку. Дзеркало показало обличчя, втомлене, але з тим виразом, який він бачив у себе лише в очікуванні чогось особливого. Він навіть замислився над тим, щоб купити квіти, але зупинив себе — “рано”. Замість цього вирішив бути там на десять хвилин раніше.