Розділ 19: Переписка напередодні практики

Осінній вечір у місті пахнув мокрим листям і гарячою кавою, яку Зор’яна тримала в руках, йдучи з трамваю. У рюкзаку — акуратно складений білий халат, новий блокнот і ручка. Завтра почнеться її  практика в реабілітаційному інституті, і серце калатало від хвилювання.

Вона дістала телефон і відкрила чат.

Зор’яна:

Ти коли востаннє бачив жовте листя так близько?

Маркіян:

Сьогодні вранці. Воно падало на вікно палати, і я подумав, що осінь вміє бути красивою навіть там, де пахне ліками.

Зор’яна:

Мабуть, це як люди — можуть бути красивими навіть у важкі часи.

Маркіян:

Знову філософствуєш?

Зор’яна:

Ти ж любиш.

Він відповів емодзі з усмішкою і трьома крапками — його спосіб сказати, що він усміхається, але не хоче визнавати це вголос.

Маркіян:

Що у тебе завтра?

Вона на мить зупинилася, дивлячись на рядок введення. Пальці хотіли написати: «Йду на практику в інститут», але щось її зупинило. Може, боялася зіпсувати легкість їхнього спілкування реальністю. Може, хотіла зберегти інтригу.

Зор’яна:

Завтра день, коли мені доведеться багато слухати і мало говорити.

Маркіян:

О, так ти вчитимешся бути як я.

Зор’яна:

Ти не мало говориш. Ти говориш лише тоді, коли треба.

Маркіян:

Це схоже на комплімент.

Зор’яна:

Це він і є.

Він поставив реакцію — сердечко. І вже після цього, коли вона заховала телефон у кишеню, він написав ще одне повідомлення:

Маркіян:

Малеча, завтра бережи себе.

Вона відповіла вже в гуртожитку:

Зор’яна:

А ти бережи своє серце.

Він довго дивився на ці слова, не знаючи, що завтра їхні світи зіштовхнуться у зовсім іншому форматі.

В кімнаті у Зоряни горіла лише настільна лампа. Білий халат уже висів на спинці стільця, з кишень визирали нові медичні ножиці та ручка. Вона перевірила, чи заряджений телефон, і відкрила чат.

Зор’яна:

А що ти робиш, коли не спиш о такій годині?

Маркіян:

Думаю, що треба спати. І не сплю.

Зор’яна:

То ми однакові.

Маркіян:

Чому ти не спиш?

Зор’яна:

Є справи на завтра. Невідомі й трохи хвилюючі.

Маркіян:

Звучить так, ніби ти йдеш або в подорож, або в бій.

Зор’яна:

Можливо, і те, й інше одночасно.

Він поставив смайлик із підозрілим прижмуром.

Маркіян:

Ну добре. Тоді хочу звіт завтра ввечері.

Зор’яна:

Звіт буде, але тільки для твоїх очей.

Він довго не відповідав, і вона вже хотіла покласти телефон, коли прийшло:

Маркіян:

Малеча, не лякай мене цими таємницями.

Зор’яна:

Це не таємниці. Це маленькі сюрпризи.

Маркіян:

Добре. Але бережи себе. Сюрпризи треба зберігати в цілості.

Вона посміхнулася, дивлячись на його слова, й подумала, що завтра буде набагато складніше зберегти власні емоції.