Розділ 17: Подарунок отримано!

Ранок у реабілітаційному центрі почався, як завжди: запах хлорки, віддалене гудіння апаратів, кроки медсестер по коридору. Маркіян сидів у кутку з чашкою міцної чорної кави, гортав новини, коли на рецепцію зайшла дівчина-адміністраторка з невеликим пакунком у руках.

— Пане Маркіяне, тут для вас залишили. — Вона поставила його на стіл, і в її очах майнула легка цікавість.

Крафтовий папір, перев’язаний тонкою бежевою мотузкою, і маленька етикетка: «Для людини з тінню».

Його пальці завмерли на мить. Ніби він уже чув ці слова… не раз. Усмішка сама з’явилася на обличчі, хоча поруч нікого не було, щоб її побачити.

Він розв’язав мотузку. Усередині — невеликий шкіряний блокнот у теплих коричневих тонах, трохи потертий, але з відчуттям чогось «свого». На першій сторінці — акуратний почерк:

«Щоб ти мав, куди випускати слова, які важко тримати в собі.
І щоб тіні не забирали світло.»

Далі — кілька аркушів, уже заповнених нею. Її маленькі «щоденники» для нього: короткі замальовки з подорожі до бабусі, смішні діалоги з місцевими, запах пиріжків, опале листя на мокрій дорозі. Кожна сторінка ніби не просто розповідала, а переносила його туди.

Він перечитував, відчуваючи, як розслаблюється напруга в плечах. У грудях стало тихо і тепло.

Він взяв ручку і на останньому чистому аркуші написав:

«Ти навіть не уявляєш, як сильно рятуєш мене цими словами.»

Потім сфотографував сторінку, надіслав їй.

Маркіян:

Малеча, якщо я цього не віддам, то скоро з тебе писатиму книги.

У відповідь — смайлик із ледь помітним рум’янцем і коротке:

Зор’яна:

А я не проти.