— Ну що, знову свого телефону не випускаєш? —
Бабуся поставила перед онукою тарілку з гарбузовими млинцями. Сіла навпроти, обперлася ліктями об стіл, і прищурилася, наче хотіла зазирнути їй у саму душу.
Дівчина тільки усміхнулась, заплющуючи екран.
— Мені там просто… добре.
— Добре, бо пише хтось, чи добре, бо відповідає? —
Бабуся хитро повела бровами й відпила каву з білого горнятка, на якому вже стерлися рожеві квіточки.
— Бабусю...
— Не бабусяй мені. Я жінка. І бачу: очі світяться, щоки рум’яні — це не від чаю.
— Тобі не здається?..
— Та кому, як не мені знати, як воно починається. —
Вона зітхнула тепло.
— Спочатку просто чекаєш повідомлення. Потім — дивишся в небо і думаєш, чи бачить він те саме. А потім… не хочеш, щоб закінчилось.
Дівчина мовчала.
Бабуся м’яко простягла руку, торкнулась пальців.
— Тільки одне запам’ятай. Якщо світло — бережи. Якщо болить — не мовчи. І завжди залишайся собою. Не підлаштовуйся. Твоє "ти" — це найбільший дар.
— Дякую, бабусю... — ледь чутно.
— Передай тому своєму світловому хлопцю, що він має справу з золотою дівчиною. А як щось — я приїду йому сама все розкажу. —
Очі бабусі сміялись. І в них було стільки любові, що на мить стало зовсім тепло.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
