Розділ 4: Тиждень у листах

1-й день

Я погано запам’ятовую імена, тому дам тобі своє. Умовне. Малеча. Тобі личить?

Мені ніколи так не казали. Але з твоїх уст — не як “дитя”, а як “ти — ще світла”. Тому... хай буде Малеча.

А ти? Людина з тінню — лишається?

Тінь — це все, що залишилось після війни. Але вона не лякає тебе. Це вже щось.

2-й день

Що сьогодні болить?

Те, що хочу бути сильною, а на практиці пацієнт почав кричати, що я нічого не вмію. Я мовчала. А всередині все стиснулось.

Ти залишилась поруч?

Так.

Оце й є сила. Мовчати — важко. Але стояти — важче.

Зоряна перечитувала ці слова під час перерви. Її пальці ще тремтіли після заняття з колясочником, який не давав доторкнутись до плеча. А у чаті було спокійно. Він — ніби тримав її мовчки за лікоть. І цього вистачало.

3-й день

Він мовчав довше. Написав лише ввечері.

Сьогодні був день “нічого”. Ні спогадів, ні сили. Лише тіло, що дихає. Але наче з чужої волі.

Я тут. Не для того, щоб змушувати тебе жити. Просто щоб бути, поки не захочеться знову.

Вона не знала, що сказати. Просто надіслала точку. І потім ще одну.

…

Я це розумію. Іноді точка — єдине, що лишається. Але я все одно тут. Навіть у тиші.

4-й день

Мені сьогодні пахло кавою з корицею. А тобі?

Олією для зброї. Але я краще запам’ятаю твою корицю.

Може, я колись принесу тобі таку каву. Якщо тінь дозволить.

Тінь вже не така густа, як раніше. Напевно, тому що в ній з’явився запах кориці.

5-й день

А тобі хтось писав вірші?

Колись. Давно. У блокнотах. Тепер — ні. А тобі?

Ні. Але сьогодні я подумала: якщо б ти був віршем, то був би без рими. Але з глибоким післясмаком.

Ти — як крапля після дощу. Легкий дотик, що тоне в тиші. Але залишає вологу.

Зоряна відклала телефон. Її щоки палахкотіли. Це не був флірт. Це була ніжність без адреси. Без форми. Але така... справжня.

6-й день

Скажи щось, що ти нікому не казав.

Довга пауза.

Я боюсь повертатись додому. Не через людей. Через дзеркало.

Вона ковтнула сльозу. Її серце стиснулось.

Я боюсь не знайти себе в ньому. Не через обличчя. А через очі.

Твої очі — точно ще твої. Я вірю. Навіть не бачачи.

7-й день

Я ще не знаю, хто ти. Але мені хочеться, щоб цей чат ніколи не закінчився.

Мені — теж. І знаєш що? Я не шукав. Але знайшов. Не тебе — а спокій через тебе.

І я — не тебе, а своє відлуння. У тебе.

Фінал тижня:

У кожного — інше життя. Інші люди поруч. Інші дні.

Але чат... чат став їхнім простором, де можна не боятись.

І хоч вони не знали імен — знали головне.
Як говорить інша душа, коли ніч — найбільша.
Як болить — по-справжньому.
І як звучить тиша, коли в ній є хтось.