11

Містер Томас Вільям Хіддлстон до міс Елізи Мередіт Вудворд

"Моя відважна, моя непокірна Елізо,

Твої слова… вони пекли мене сильніше за жар свічок у бібліотеці. Я перечитував їх кілька разів поспіль, бо не міг повірити, що саме ти дозволила собі порушити всі правила і написати мені так відкрито, так гаряче.

Я відчуваю тебе, навіть зараз, коли тримаю лист у руках: твої очі, що сміються й одночасно кидають виклик; твої пальці, які ледве торкаються книги чи мого пальта; той подих, що піднімає волосся на потилиці, і шепіт, що ще довго звучить у моїх вухах. Елізо, ти змушуєш мене забути про ввічливість, забути про правила, забути про світ —і залишитися лише тут, із тобою.

Ти відкрила мені свою душу так сміливо, що я мушу визнати: ніколи раніше я не любив так беззастережно. Твоє бажання, твоя свобода, твоя фривольність — вони як полум’я, що спалює всі страхи і сумніви. Кожен твій лист, кожен погляд і кожен дотик стали для мене життям. І я готовий кинутись у нього повністю.

Ти змінила мене. Ти зробила мене тим Томом, що перестав бути лише ввічливим джентльменом і став чоловіком, який втрачає розум від однієї думки про тебе. Я не хочу чекати весілля, щоб відчути твою близькість. Я обіцяю, що буду відданий тобі повністю, і що кожна мить нашого спільного життя буде сповнена пристрасті, повільної ніжності та шаленої любові.

Елізо, я люблю тебе, твою сміливість, відвертість, твою безстрашну душу. І ніколи не дозволю світу або страху відокремити мене від тебе. Ти розкрила мені серце, і я клянусь берегти його так само гаряче, як ти розпалюєш моє.

З усім, чим я є,
Том"

Містер Томас Вільям Хіддлстон до міс Елізи Мередіт Вудворд

"І знову, моя кохана Елізо,

Є ночі, коли я вже не сплю, а лише думаю про тебе. Уявляю, як твоя долоня лежить у моїй, як твоє дихання торкається мого обличчя. Я мрію не лише про день нашого весілля, а про кожен день після нього, коли жодна сила на світі не відділятиме мене від тебе.

Я хочу знати тебе по-справжньому: не як світ бачить леді, а як я бачу жінку, що стала сенсом мого існування. Я мрію торкатися тебе — несміливо, обережно, як до найціннішої таємниці, яку прагну розкрити. Я хочу вивчати кожен твій подих, кожен рух, знати, як ти усміхаєшся вранці, як схиляєш голову, коли думаєш, як мовчиш, коли серце переповнює почуття.

Світ вимагатиме, щоб ми були стриманими, але я не хочу стриманості — не з тобою. Я мрію про життя, де між нами не буде стін і відстаней, жодних роздільних кімнат, жодних вечорів у мовчазній самотності. Лише ти і я — разом, завжди, в кожному подиху, в кожній хвилині.

Нам скажуть, що пристрасть зникає, що звичка замінює кохання. Але я не вірю в це. Бо знаю: щоразу, коли гляну на тебе, моє серце битиметься так само шалено, як у першу мить. Я кохатиму тебе не лише словами, а поглядом, дотиком, тишею між нами — всім, що я маю.

Ти — моє бажання, моя віра, моя нескінченність. І я клянусь, Елізо, у нашому домі завжди буде світло від нашої любові, вогонь, який ніколи не згасне.

Твій, у вічному палкому полоні,
Том"

Міс Еліза Мередіт Вудворд до містера Томаса Вільяма Хіддлстона

"Мій коханий Том,

Я перечитала твій лист стільки разів, що, здається, пам’ятаю кожне слово, кожну паузу, кожен подих між рядками. І все ж, щоразу, коли очі натрапляють на твоє ім’я, серце тремтить, наче пронизане струмом.

Ти пишеш про вогонь, який тебе палить. Та знай — цей вогонь уже торкнувся і мене. Я відчуваю його навіть уночі, коли навколо тиша, а єдиним звуком стає моє дихання, що шукає тебе в темряві. Я думаю про твої руки: як вони могли б торкатися мене, обережно, але водночас так владно, що я втратила б волю.

Коли я заплющую очі, то бачу нас — не леді й джентльмена, а двох безумців, що відмовилися від пристойності заради миті, де існує тільки пристрасть і дотик шкіри. Я уявляю, як твій подих торкається моєї шиї, як ти вимовляєш моє ім’я так, що воно звучить, наче молитва, і гріх водночас.

Ти кажеш, що між нами не буде роздільних спалень. І я не хочу їх. Я не хочу нічого, що могло б нас розділити. Ні дверей, ні годин, ні поглядів світу. Хочу, щоб ти приходив до мене завжди, навіть коли вже ніч, коли вогонь у каміні дотліває, коли ми обоє тихо сміємося з того, як далеко відійшли від пристойності.

Якщо це гріх — то я приймаю його з вдячністю. Якщо кохання до тебе — безумство, то нехай світ вважає мене божевільною. Бо я належу тобі, Том, усім, що в мені живе, горить і прагне.

Твоя, тепер уже без страху,
Еліза"