10

Містер Томас Вільям Хіддлстон до міс Елізи Мередіт Вудворд

"Моя найдорожча Елізо,

Увесь день намагаюся виглядати спокійним, але марно — кожна думка тремтить довкола тебе, як полум’я біля гніту. Сьогодні я дивився на обручку в своїй кишені й усвідомив: за кілька днів ти назвешся моєю. Моєю, Елізо. І це слово п’янить сильніше, ніж витримане вино.

Я все ще бачу тебе. У тій блідо-блакитній сукні, з легким рум’янцем, коли ми залишилися самі у бібліотеці. Як легко твоя рука опинилася в моїй… як швидко ти її не забрала.
Я відчув, як твоє дихання змішалося з моїм, і світ у ту мить зник. Усе, що існувало — це ти, і бажання бути ще на крок ближче, хоч на півподиху.

Я згадав, як того вечора ми спровадили служницю. Лише кілька монет і декілька хвилин, але кожна з них мені дорожча за рік життя. Ти стояла біля вікна, а я не міг стриматись, аби не провести пальцями по лінії твоєї шиї, не прошепотіти твоє ім’я так, ніби це молитва. Ми не переступили заборонену межу — але, Боже, як близько ми були.

Ці миті стали нашою таємницею. Я обережно провів пальцями по вигинах твого плеча, по лінії талії, яка під сукнею вигиналася так спокусливо, і відчував, як погляди і дотики стають мовою, зрозумілою лише нам двом. Кожен рух, кожен подих відлунював у мені, і я відчував, як усе моє єство зводиться до тебе, до твого сміху, до твоєї близькості.

І коли я нахилився ще ближче, щоб знову торкнутися твоїх губ, цього разу легким, швидким поцілунком, мені здалося, що весь світ завмер, чекаючи нашої розмови без слів. Кожен твій дотик відповідав моєму бажанню, кожен подих пестив мою душу й тіло.

Клянусь, Елізо, коли ти станеш моєю дружиною, я ніколи не знатиму спокою — бо кохання до тебе не тихе, воно бурхливе, небезпечне, воно спалює. І якщо колись ти побачиш у моїх очах цей вогонь, не лякайся — це лише відображення того, як я горю тобою.

До зустрічі під вівтарем.
І до тієї миті кожен мій подих належить тобі.

Твій Том".
 

Міс Еліза Мередіт Вудворд до містера Томаса Вільяма Хіддлстона

"Мій коханий Том,

Я ледве стримуюсь, щоб не кинутися до тебе просто зараз, бо кожен лист палає у мене в руках і в серці. Ніколи раніше я не відчувала такої свободи і такої небезпеки одночасно — і все це через тебе.

Той вечір у бібліотеці… я досі відчуваю твій подих на шиї, твої пальці, що проводили по моїй руці, легкі шепоти, сміх, що ледь відлунював поміж книжкових полиць. Я порушила всі правила леді: дозволила собі відчувати бажання, дозволила серцю й тілу говорити більше, ніж розум.

Коли ти нахилився, і я відчула твої губи на ключиці… я не відсахнулася. Ні, я прислухалася до серця, яке кричало, що хоче більше, ніж обережні поцілунки та ввічливі дотики. І той швидкий поцілунок на моїх губах... він був забороненим, скандальним, і водночас солодким, як мед. Я дозволила собі відчути його кожним нервом, кожним подихом.

Не знаю, чи інші зрозуміють, чому я так реагую, але мені байдуже. Бо поруч із тобою я більше не леді в сукні, я — жінка, яка обрала своє серце, яка хоче сміливо й безсоромно дихати, любити і кохати. Я відчула твою присутність, твій запах, твій погляд — і відмовлятися від цього стало неможливо.

Том, коли ти торкаєшся мене, коли проводиш поглядом, я відчуваю, як руйнуються всі рамки, всі правила суспільства, всі очікування, всі "повинна бути". І я не хочу повертатися назад. Хочу, щоб ти відчував мене такою, якою я є: сміливою, гарячою, закоханою і трохи фривольною, лише для тебе.

Якщо світ осудить нас — нехай. Я вже не боюся. Я хочу лише тебе. І хочу, щоб ти знав, що я готова віддати тобі не лише серце, а й усе своє життя, навіть якщо це означає порушити всі правила леді.

З усім своїм бажанням і шаленою любов’ю,
Твоя Еліза".