Глава 17 (Остання)

Дорогий мій щоденник: Пройшло декілька самих найдивовижніших тижнів мого життя. Я настільки щаслива, що мого щастя не передати словами. Як же добре, що все стало на свої місця, Віктор все згадав, кожну дрібничку навіть. Я думала наша з ним історія закінчилась, але вона тільки поповнилась новими хвилюючими моментами. Наші з Віктором стосунки стали міцнішими та добрішими. Правду кажучи він інколи поводить себе як дитина, і ніколи не говорить про наше майбутнє. Таке відчуття ніби він не хоче прожити зі мною до самої смерті. Через це я трішки засмучуюсь, ще трохи і я сама зроблю йому пропозицію. 
Розмова по телефону:
Віктор: Привітик, як у тебе справи?
Я: Привітик, у мене все добре, а ти як?
Віктор: Я в порядку, якщо ти не проти, то давай поїдемо кудись.
Я: Навіть не знаю, мені потрібно подумати))
Віктор: Не переживай, ти уже повнолітня, живеш окремо. Ми уже з тобою дорослі люди. - з посмішкою промовив він.
Я: Так, але... Гаразд, куди поїдемо?
Віктор: Дозволь, щоб це був сюрприз.
Наступного дня я зібрала свої речі, зробила чашечку кави і чекала на Віктора. Він приїхав на новому автомобілі, це дуже мене здивувало. 
Віктор: Привіт красуне! 
Я: Привітик! Ти так швидко приїхав і п'яти хвилин не пройшло, я ще навіть не допила каву.
Віктор: Поняв, я почекаю тебе.
Я: Пішли зі мною у дім, заодно розповіси про цей автомобіль.
Віктор: Пішли, але швиденько, у мене все розписано по хвилинам.
Я: Ого, по хвилинам.
Віктор: Жартую. Просто нам далеко їхати, не хочу вночі приїхати до пункту призначення.
Я: Цікаво, і куди ж це ми поїдемо. Гаразд, хвилинку я зараз. 
Я швиденько показала йому де стоять мої речі, допила каву, а тим часом він спакував речі. 
Віктор: Настю, як тобі наша машина?
Я: Наша?
Віктор: Так, чому так дивуєшся, ми з тобою уже так довго разом. Мені здається було б доречно сказала, що вона наша.
Подумки: Та ти що... Значить наша, довго разом, а нічого що ми окремо живемо, що у нас не маю обручальних обручок. Чому у тебе все так просто. 
Віктор: Все добре? Про що задумалась?
Я: Ой, вибач та щось просто дивно.
Віктор: Що саме?
Я: Чому ти купував машину сам, якщо це наша. Я повинна була бути присутня, а можливо я не хотіла білу...
Віктор: Настю, ти чого? Втомилась, да? Втомилась так, що навіть забула як скидала мені фото цієї автівки, і говорила: було б чудово, якби у нас така була.
Я: Я нічого, просто... Я забула думала зарядку від телефона і дзеркальце. І навіть печиво забула.
Віктор: Нічого, у твоєму номері буде все, що забажаєш.
Я: І навіть бігова доріжка?
Віктор: Ахахаха можливо.
Я: Мені правда подобається ця машина, доречі я тобі ще не сказала.
Віктор: І що ж?
Я: У мене є права, я можу їздити.
Віктор: Такс, міняємось, я втомився, хочу поспати.
Віктор зупинив машину, вийшов і відчинив мені двері, я була здивована, мені було страшно сідати за кермо нової машини. 
Я: Віть, а може не потрібно, я боюсь. 
Віктор: Без поніки, я хочу побачити як ти їздиш, давай сідай. 
Я: Гаразд, тільки ти не забуть пристебнути ремінь безпеки. 
Я завела машину і помаленьку вирушила, а він через кілька хвилин за дрімав. Ми довго їхали, розмовляли, слухали музика , співали і я навіть умудрилась також  за дрімати. Ми мінялися, трохи я проїду трохи він, і так ми доїхали до границі. А потім перетнувши її поїхали далі, через декілька днів ми уже були в Парижі. Він забронював мені номер, а потім і собі, після цього я зрозуміла, ми точно друзями будемо все життя.
За столиком у ресторані: 
Я: Було так смачно, дякую тобі за все.
Віктор: І тобі дякую, красуне.
Я посміхнулась.
Віктор: Пішли зі мною. 
Я: Куди?
Віктор: Пішли.
Я: Ти що мене на дах ведеш? 
Віктор: Тихенько.
На даху: 
Віктор: Я думав тут романтично...Настю, можливо це було даремно їхати аж сюди для того, щоб подивитись на зорі. Але бачиш ось яка дивовижна зірка.
Я: Ось ця, так і справді дивовижна.
Віктор: Мені шкода, що тоді все так вийшло, я давно хотів тобі це сказати. Ось тримай.
І він дав мені білу коробочку я подумала там обручка, а в ній нічого не було.  
Я: Як це розуміти - з посмішкою промовила я.
Віктор: Це моє життя без тебе...пусте, нудне. Ти не уявляєш як мені було важко стримувати свої емоції, почуття, я чекав цього моменту. Старався, щоб це був великий неочікуваний сюрприз для тебе. Вибач якщо тобі довелось довго чекати.
Я: У мене немає слів, я тебе щас штовхну і за тобою стрибну... Ще б трішки я б тобі це говорила.
Віктор: Ти будеш моїм пінгвінятком?
Я: Буду. 
Я сильно його обняла і розплакалась. 
Приїхавши додому ми одружилися.

"Якщо це ваша людина, то за будь-яких обставин  ви будете разом".