Глава 15 (Мені шкода)

Розмова по телефону з мамою 
 - я повертаюсь додому
Добре, бережи себе, я тебе чекаю -
- ти навіть не будеш мене відмовляти?
Не буду, я тебе розумію та завжди підтримую, сонечко -
Повернувшись додому, я відразу поїхала до Віктора, пройшло декілька тижнів, а до нього пам'ять не повертається.. Я стояла дивилась на нього та плакала, мені так важко підійти до нього. Я боялась почути від нього: "Хто Ви?" всі хороші спогади з ним почали приносити мені біль. Я не знаю, що робити..
Дні ішли, я пішла на роботу та старалась відволікатися від спогадів..
Мама: Настю, ти вирішила все забути та відпустити його? 
Я: Мені шкода, лікар сказав, що пам'ять до нього наврядчи повернеться..
Мама: Не плач доню.
Я: Я не можу підійти до нього... Мені так боляче.. Я боюсь..
Мама: Все буде добре, іди до мене.
Брат: День добрий, про що ви тут говорите?
Я: Радий, так? 
Брат: Що?
Я: Ти ж так хотів, щоб ми розійшлися, тепер ти радий?
Брат: Та не плач ти, жаль що все так вийшло, але мабуть так і мало бути, вам не бути разом.
Я: Не говори так!!!
Брат: Окей, не буду. Ти взагалі навіщо приїхала?
Я промовчала та вийшла з кімнати. 
Брат: Мама, а що це з нею ?
Мама: Сам подумай, її хлопець втратив пам'ять. Їй боляче зараз, а ти міг би піти та підтримати.
Брат: Ясно, ну і навіщо приїжати?
Мама: Ти, що не розумієш, то її любов...
Брат: Та вона мала ще, яка любов.
Мама: Їй уже 20 Андрій, я розумію, що вона для тебе завжди буде молодшою сестрою, але ти маєш пам'ятати та поважати її вибір.