Глава 9 (Мені шкода..)

Ми стояли дивилися один одному в очі кілька хвилин, а потім він обійняв мене. У той момент мій брат ішов до мене, і побачив як ми обіймаємось. Брат дуже розлютився і напав на доктора. Вони почали битись...
(Наступного дня)
Я: Мама ну скажи, як так можна то, навіщо він напав на доктора ? Що тут такого, що він обняв мене ?
Мама: Розумієш доню, твій брат дуже дорожить тобою, а ще ти ж знаєш він вспильчевий.
Я: Розумію, але мені так шкода Віктора Миколайовича.
(Чат з доктором)
- Настю, привіт. Не проти покататись ?
   Привітик, не проти, але брат дома зараз -
- Зрозумів, ти можеш підійти до лісу ?
                                        Добре, зараз вийду - 
- Чекаю тебе.
Я: Ще раз привітик.
Доктор: Привіт, як твій брат ?
Я: Давайте поїдемо на річку. Брат нормально.
Доктор: А мама знає, що ти зі мною ?
Я: Так, я її попередила куди іду.
Доктор: Настю, добре (посміхнувся і завів машину)
Ми покатались години дві, порозмовляти на різні тебе, тоді я відчувала себе радісно, мені було дуже комфортно поряд з ним. Ми все ж приїхали на річку, дорогою заїхали в магазин та купили солоденького. 
Доктор: Настю, я тебе люблю.
Після цих слів я завмерла, у мене відняла мову. А він підійшов та поцілував мене.. Тоді я зрозуміла, він мій, і я не зможу без нього, я влюбилась в нього... Після цього, ми просто сиділи і мовчали, мені стало смішно від цього і я почала сміятися, Віктор Миколайович поглянув на мене і посміхнувся.
Я: Віктор Миколайович, я... Вас люблю! 
Навіщо я це крикнула, я не знаю..
Доктор поглянув на мене і у нього на очах появились сльози, я подумала, що я щось не те сказала, чи що. Я аж налякалась.. А потім він промовив похмурим голосом: "Настю, мені шкода, але мені потрібно.."