Глава 5 (Ви, що зглузду з'їхали!?)

Ой знову ? Тільки не це.

Доктор: Настю привіт, знову зустрілися.
Я: Доброго дня.
Дотор: Як ти ? Що там твій зубчик, не болить ? 
Я: Не не говоріть так, ви що..
Доктор: Насть ?.
Я: Ой ну та все добре все пучком
Доктор: Ну гаразд, доречі ти не проти поговорити ?
Я: Проти (посміхнулася)

Нуу Настя ти, що зовсім вже, чому посміхнулася?! 

Доктор: Чому ?
Я: Я сьогодні увечері їду на навчання.
Доктор: Автобусом ?
Я: Так на п'яту годину вечора автобус, тому не зможу поговорити, кваплюся.  
Доктор: Добре, тоді гарної тобі дороги.
Я: Дякую.
 

Хмм... ну навіщо Ви так? Ну чому попадаєтесь мені на шляху, я ж влюбитись можу, ви щей такий симпатичний. Аааа жах! Ну все поїду і більше не приїду!
(Дома) 

Я: Ну все мама я готова, і піду сама на автобус, я тобі зателефоную коли приїду, пока пока.
Мама: Гарної дороги сонечко.
(Посмішнулись одна одній)
Я побігла швиденько на стоянку, сидю і чекаю автобуса а тим часом підходить він. 
Я: О ні тільки не це.
Доктор: О добрий вечір.
Я: Добрий вечір, Віктор Миколайович.
Доктор: А я тут в магазин ішов, бачу шапочка знайома, а це ти тут. 
Я: Та да десь через 5 хв має бути автобус.
І тут доктор підходить до мене ближче, дивиться в очі, посміхнувся і присів на лавочку, яка була поряд. 
Доктор: Насть, сідай.
Я: Ні дякую.
 Після моїх слів він встав і обійняв мене, а я від здивування крикнула: Еее!!! Ви що зглузду з'їхали ?!
У відповідь він посміхнувся.
Тим часом під'їхав автобус і я швиденько зайшла в нього. 
Він зовсім ненормальний, як він міг мене обняти, та щей мовчить.
В той момент я була одночасно здивована і сердита на нього, хоча не розуміла, чому сердюсь.