Розділ 2

— Як нам з тобою відремонтувати цього промоклого автоматона без жодних знань з робототехніки.

— Не без жодних.

— Гаразд, ми тепер знаємо, що автоматон не працює, поки він залитий водою.

— І ти вирішив, що покласти його у ванну, заповнену рисом, допоможе?

— У тебе є якісь кращі ідеї?

— Не знаю, спробуй його просушити феном?

— Ще ідеї?

— Ти намагався запустити його?

— Так намагався, тому ми й поклали його у ванну з рисом, щоб повність запевнитися, що він не працює.

— Гаразд, то просто знайди книгу з робототехніки?

— Просто знайди? Ти себе взагалі чуєш? Я інструкцію до цієї моделі пів години шукав, яким чином загальні знання з робототехніки допоможуть мені? Я не розумію, яким чином це допоможе, роботехніку потрібно ж вивчати понад п'ять років.

— Тоді це кінець.

Пройшло два дні.

Автоматон запустився сам по собі.

— Чудо сталося. Славимо дух машини.

— Ти точно впевнений, що нам не потрібно вивчати робототехніку?

— Вивчення роботехніки допоможе дивитись на сучасний світ не як на світ переповнений магії.

— Ми вважаємо себе лише недостатньо кваліфікованим для життя у сучасному світі.

— Для життя, розумієш, навіть не для праці.

Самотність, самотність зграя тварин, кладовище, страх розбишак на кладовищі. Дивні погляди процесії. Покидання кладовища не допомагає. Самотній куток, сморід, багато темноти, незручна атмосфера, небезпека, вимушений покинути. Переїхати до села, не допомогло, ще більше диких тварин, ще більше дивних незнайомців, не допомагає, те що тут швидко сідає сонце, хай буде прокляте пізнє просинання.

— Може мені збудувати собі WALL·E?

— Це навряд чи дозволить нам процвітати, бо він не спеціалізувався на комфортному житті для відлюдників.

— Так, проте він милий, тоді може EVE?

— Навряд чи, без WALL·E вона просто викопає твої квіти та покине тебе, як це зробили дві попередніх дружини.

— Мене не кидали дві дружини.

— Ну звісно, звісно це ти їх покинув, а вони поїхали жити в інші міста, бо ти не міг витримати їх компанії.

— Тоді можливо робот Чаппі?

— Щоб він порозумнішав, а потім ти його відпустив зі сльозами на очах?

— Як ми назвемо нашого робота?

— Чому б його просто не назвати робот?

— Це звучить тупо.

— Тоді що може бути протилежним до робота, наче миша, яку назвали котом.

— Не знаю? Неробот.

— Давай просто назвемо його Гіппо.

— Гіппо? Тобто, як запальничку?

— То Zippo. Зробімо, це робочою назвою, коли ми побачимо, чим він займається, як живе.

— Якщо все наводниться, я просто збудую переправи над будинками та буду ходити по ним, щоб дістатися відеопрокату.

— Я все ще не розумію, навіщо ти туди ходиш, в тебе ж є доступ до інтернету.

— Ще у мене є доступ до магазина телефонів, проте я все одно ходжу, з тим до якого я звик.

— Гаразд, Гіппо відремонтував каналізацію до нашої будівлі.

— Хіба він не замикається, коли вода потрапляє на нього. 

— Я на нього надягнув водонепроникний костюм, це допоможе уникнути повного знищення, якщо він не поріжеться.

— Хах, це справді допоможе, знаєш ми могли б розв'язати проблему наводнення.

— Так, проте мені справді охота перевірити твою ідею з навісними мостами через будинки.

— Можливо ми дамо йому реактивний ранець, та він буде нас носити на роботу.

— Ага можливо це допоможе нам долучитися до можливої утопії.

— Ти ж заморожені пельмені їв, ти впевнений, що тобі не потрібно соціалізуватися?

— Ти ж розумієш, що я це робив, бо мені хотілося перевірити, які вони на смак.

— Я прекрасно це розумію, проте перевіряти подібне тобі б не захотілося, якби ти був оточений людьми.

— Гіппо відремонтував вікна та очистив нашу кімнату, також він розпланував вам цей день.

— Хах, що ж тепер можна зробити з нашим вільним часом?

— Подивимося: ти лежав, грав у ігри, у тебе з’явилася посмішка на все обличчя, чому б тоді не почати ремонтувати наших автоматонів?

— Гаразд, тоді почнімо навчання, як тобі план?

— Хах, це дуже амбітний план вивчити підручник з робототехніки за два тижні, люди п’ять років вивчають його в університеті та учаться усе життя.

— Межі створені, щоб їх ламати.

16-годинний робочий графік. Час виділений на кожен розділ. Перший день пройшов ледь не ідеально. І настав другий день.

— Я не хочу підіймати з ліжка.

— Таке буває, коли ти працюєш забагато без жодного відпочинку.

— В Ілона маска виходить.

— Так, проте ти не маєш його самоорганізації та тобі не 50 років.

— Жаль, гаразд, тоді що ж нам робити?

— Зробімо наступний день відпочинком, щоб це допомагало нашій подорожі у щасливе майбутнє?

— Гаразд, тоді почали.

Пройшов тиждень. Місто затопило до третього поверху.

— План повністю провалився.

— Ага.

— Ти не припинив вивчати робототехніку.

— Ага.

— Ти не виходив на вулицю, хоч робот збудував тобі прикольні переправи, подивімось як вони працюють. Навісний міст так заряджає тебе енергією, коли ти переходиш по ньому.

— Так, проте його не переходять під час дощу.

— Слухай, у нас мало часу, ми можемо завжди почитати книгу, проте у нас обмежена кількість часу, щоб працювати з автоматонами.

— Ага.

— Тоді можливо поколупаєшся в їх деталях?

— Уже поколупався.

— Коли ти це зробив?

— Коли ти відвертався.

— Я ніколи не відвертався.

— Гаразд, не вийшло надурити.

— Так, проте це допоможе мені його краще розуміти.

— І яким чином втикати на деталі тобі допоможе з цим?

— Поняття не маю, деталі виглядають красиво, якщо їх розтрощити, можна подивитися на сучасні моделі, а не те що ти дивишся у своїй книзі.

— Усі деталі збудовані на основі старих моделей, потрібно знати хоча б поверхово, яким чином воно працює.