3.3

Я довго наважувалась. Два дні ходила колами по квартирі, брала телефон і клала назад. Але після того, як Микола знову поїхав у відрядження, а я цілу ніч просиділа, вдивляючись у ті три паспорти, я зрозуміла — більше не можу. Потрібна була хоч якась стороння людина, яка зможе сказати, що я не божеволію.

Мирон. Колишній чоловік Олі. Адвокат, який колись спеціалізувався на майнових справах і шахрайстві. Ми були знайомі поверхнево — кілька спільних свят, пару розмов на кухні в Олі, коли вони ще були разом. Він завжди здавався спокійним і розсудливим. Саме те, чого мені зараз не вистачало.

Я написала йому коротке повідомлення: «Привіт. Це Єсенія, подруга Олі. Можна з тобою зустрітись як з адвокатом? Це важливо і конфіденційно».

Він відповів майже одразу: «Звичайно. Завтра о 15:00 у мене в офісі?»

Офіс виявився маленьким, але акуратним. Мирон зустрів мене у дверях. Високий,  з русявим короткостриженим волоссям у простій світлій сорочці, без краватки. Погляд спокійний, трохи втомлений.

— Проходь, Єсенію. Чай, кава?

— Ні, дякую, — я сіла на край стільця, стискаючи сумку на колінах.

Він сів навпроти й подивився на мене уважно.

— Що сталося?

Я набрала повітря і почала розповідати. Про своє  "ідеальне життя". Про те, як все почало тріщати. Про блокнот з іменами літніх людей. Про ключ. Про три паспорти з різними іменами. Про відчуття, що за мною стежать. Про погрози від того чоловіка. Про те, як Микола все пояснює і заспокоює, а я все одно не можу позбутись тривоги.

Мирон слухав, не перебиваючи. Обличчя залишалось спокійним, але брова трохи піднялась, коли я дістала копії фото паспортів і поклала на стіл.

Коли я закінчила, він мовчав секунд тридцять. Потім потер перенісся.

— Єсенію… ти впевнена, що хочеш це розкопувати?

— Я вже не можу не розкопувати. Я більше не сплю. Мені здається, що я втрачаю розум.

Він зітхнув.

— Чесно? На перший погляд, це виглядає як класична параноя дружини, яка підозрює чоловіка в усьому. Багато жінок приходять з подібними історіями. А потім виявляється, що чоловік просто купував подарунок на день народження і ховав чеки.

Я відчула, як щоки горять.

— Я не така. Я не придумую.

Мирон підняв руку.

— Я не кажу, що ти придумала. Я кажу, що наразі в тебе немає реальних доказів. Паспорти — це підозріло, згоден. Але це може бути робота. Багато консультантів працюють з офшорами, підставними особами. Це не завжди кримінал. Особливо у теперішній час.

Він помовчав, подивився на фото паспортів ще раз.

— Але якщо ти дійсно боїшся… я можу перевірити. Тихо. Без шуму. Подивитись, чи є ці люди в базах, чи пов’язані вони з якимись справами. Але попереджаю — це може бути довго. І якщо виявиться, що твій чоловік просто займається сірими схемами, а не чимось страшнішим, ти маєш бути готова.

Я кивнула.

— Я готова. Я просто хочу знати правду.

Мирон подивився на мене довго і уважно. Потім зітхнув і кивнув.

— Добре. Я візьмуся. Але з однією умовою. Ти не робиш різких рухів. Не влаштовуєш скандалів. Не показуєш, що щось підозрюєш. Якщо там справді щось серйозне — ти можеш себе підставити.

— Я зрозуміла.

Він записав мій номер і електронну пошту.

— Я зв’яжуся з тобою, коли буде перша інформація. І… Єсенію, — він подивився мені в очі, — якщо тобі стане зовсім страшно, пиши в будь-який час. Не тримай у собі.

Я вийшла з його офісу з відчуттям, що вперше за багато тижнів хтось мене реально почув. Не заспокоював, не говорив, що я параноїчка, а просто сказав: «Я перевірю».

Коли поверталась додому, в голові крутилась одна думка: я зробила перший крок. Тепер дороги назад вже немає.

Але найстрашніше — я все ще сподівалась, що Мирон нічого не знайде. Що Микола все-таки той самий ідеальний чоловік, у якого просто складна робота.
​