2.3

На вихідних ми все-таки зустрілись з Олею. Вона настояла на модному ресторані в центрі — «щоб ти нарешті вийшла з дому і перестала сидіти в чотирьох стінах». Микола охоче погодився. Сказав, що мені корисно розвіятись.

Коли ми зайшли, Оля вже сиділа за столиком біля вікна. Поруч з нею — високий чоловік у дорогому костюмі. Віталій. Він підвівся, широко усміхнувся і потиснув нам руки. Сильне рукостискання, впевнений погляд.

— Нарешті познайомимось! Оля стільки про вас розповідала.

Ми сіли. Оля відразу почала щебетати — про те, як Віталій вчора повів її на шопінг, як подарував нову сумку і як планує повезти її на Мальдіви вже в серпні. Вона світилась. Торкалась його руки, сміялась над кожним його жартом, навіть не дуже вдалим.

Я спостерігала за ними й мимоволі порівнювала.

Віталій був галасливим. Гучно розповідав про свої машини, про угоди, про те, як «розрулив» якийсь контракт. Час від часу дивився на телефон, хоча й намагався цього не показувати. Коли офіціантка принесла не ту воду, він зробив зауваження досить різко. Оля лише хихикнула і сказала: «Він у мене такий рішучий».

А поруч сидів Микола. Спокійний. Уважний. Він слухав Олю, не перебиваючи, іноді ставив точні питання. Мені підсунув тарілку з моїм улюбленим салатом, який я навіть не встигла замовити. Коли я ненароком пролила трохи вина, він спокійно витер серветкою і тихо сказав: «Не переживай, сонечко». Жодного роздратування.

Я дивилася на нього і відчувала, як у грудях теплішає. Оце і є різниця. Віталій — яскравий, багатий, щедрий. Але грубуватий. А мій Микола — тихий, надійний, завжди на моєму боці. Він ніколи не підвищує голос. Ніколи не дивиться на телефон, коли ми разом. Завжди пам’ятає, що я люблю.

— А ви як? — раптом спитав Віталій, повертаючись до нас. — Чув, будинок будуєте?

Микола усміхнувся і стиснув мою руку під столом.

— Так. Повільно, але впевнено. Головне — щоб Єсі було комфортно. Вона в мене головний архітектор нашого майбутнього.

Оля закотила очі.

— От бачиш, Віталію? Оце рівень. А ти мені вчора сказав, що «жінка має просто красиво виглядати».

Віталій засміявся і обійняв її за плечі.

— Ну я ж жартую, котику.

Я всміхнулась, але всередині щось неприємно кольнуло. Оля виглядала щасливою, але я бачила, як вона іноді злегка напружується, коли Віталій говорить занадто голосно. А Микола… Микола завжди робить так, щоб я відчувала себе спокійно і захищено.

Коли ми повертались додому ввечері, я притулилась до його плеча в таксі. Він погладив мене по волоссю.

— Тобі сподобалось? — тихо спитав він.

— Так. Але я рада, що ми вдома. З тобою.

Він поцілував мене в маківку.

— Я теж. Знаєш, дивлячись на Олю з її новим… я ще раз зрозумів, як мені пощастило. У тебе немає ні штучності, ні цих ігор. Ти справжня. І я тебе за це дуже люблю.

Я заплющила очі і глибоко вдихнула його запах. Після сьогоднішнього вечора всі мої недавні страхи здались такими дрібними. Якийсь незнайомець біля магазину. Якийсь божевільний біля дверей. Все це — просто шум. А поруч зі мною — чоловік, якого інші жінки можуть тільки мріяти.

Коли ми зайшли в квартиру, Микола одразу пішов готувати мені трав’яний чай. Я стояла в дверях кухні і дивилась, як він акуратно відмірює ложечку меду — саме стільки, скільки я люблю.

«Отак і має бути, — подумала я. — Спокійно. Надійно. З любов’ю».

Я підійшла, обійняла його ззаду і притулилась щокою до спини.

— Дякую, що ти в мене є.

Він повернувся, поцілував мене і усміхнувся тією своєю особливою усмішкою.

— Це я маю дякувати, сонечко. Ти — найкраще, що зі мною сталося.

Тієї ночі я заснула спокійно. Вперше за багато днів. Поруч зі мною був мій ідеальний чоловік. І ніщо не могло цього зіпсувати.

​