12

Я все більше відчував, що ті бізнесові зустрічі із сантехнічними магнатами області виводять мене із рівноваги. Висока зарплатня, як для Волині, була єдиним важливим аспектом у роботі у цій компанії. Все інше було марудною справою, яка витягує максимум часу і дає мінімум задоволення. Кожен із цих напівмільйонерів,  із поведінкою справжніх багатіїв, намагався витиснути все більше і більше знижок і вигод для себе від компаній у якій я працював. Їхні фінансові амбіції надто болісно проходили мною. Не подобалася мені ця робота. Не подобалася продукція якою я займався, люди із якими я мусив спілкуватися, терпіти їхні перепади настрою та їхні постійні претензії. І чомусь ніяк не випадало їм пояснити, що я лише працівник у цій компанії. Не власник, не директор, а простий менеджер, який відповідає лише за доставку продукції і за збір замовлення на неї. Відчував не моє. Але нічого не міг із цим поробити, так як були необхідні хоча б якісь кошти. Вони регулярно, двічі на місяць приходили мені на картку.

Особливо я відчув незадоволення своєю роботою коли Міра уже чотири моїх дзвінка за тиждень не підіймає телефон і не відповідає на жодне із надісланих мною повідомлень. У такі моменти, все валиться із рук. Не має настрою ні їхати на зустрічі, ні формувати звіти чи планування на наступні періоди. Усе стає осоружне і противне.

А їй певне байдуже. Тоді у човні випила лишнього. Надивилася на мій героїзм із яким я кинувся захищати її перед її ж чоловіком. Це реально мене бісило. Як можна свою дружину принижувати, тим більше при інших. Я певне, кинувся би на любого,  хто принижував би жінку , не важливо чи подобалась би вона мені чи ні. А можливо, їй приносить задоволення оця моя мука. Може вона цього і досягала, щоб доказати собі, що зможе закохати у себе будь – кого. Ніби підкреслювала собі свою привабливість. Дивні люди. Дивна Міра.

Я не знав, що зі мною коїться. Моя ревність росла і множилася. Був ладен уже йти до спортклубу. Хотів чекати її біля виходу. Переслідувати аби почути хоча б її голос. Аби побачити її. Запитати, що ж то було між нами. Навіщо це їй і як мені жити далі.

Із такими думками минувся тиждень. Тяжкий безкінечною робою і безкінечним сумом за Мірою.

У суботу я зробивши прибирання помешкання лежав на дивані втуплено дивлячись у телевізор. Настрій був на нулі і повністю гармоніював із похмурим небом у вікні. Збиралося на грозу. Тому і не вийшло ніде прогулятися чи засісти у кафе. Телефонував Павло, запрошував на вечерю до нього додому. Мала прийти Марія із подругою, я відмовився видумавши справи та втому. Насправді не хотілося нікого бачити. Не хотілося говорити. Не було бажання слухати. Не хотілося відповідати про свій поганий настрій. Тим більше Марія, яка здогадалася, про нас із Мірою, доволі осудливо, після вихідних на озері, дивилася на мене. Цього не хотілося найбільше. Ну в чому моя вина, що я покохав заміжню жінку і вона сама прийшла до мене. Проявила ініціативу, віддалася мені. А потім ігнорує цілий тиждень. Я був злий. І був розчарований. Не знав, що робити і як діяти у такій ситуації. Відчував, що життя глумиться наді мною. Відчував, що втрачаю контроль над ним. І все це, лише через одну єдину ніч кохання із Мірою.

Я взяв до рук телефон. Відкрив повідомлення. Зайшов до переписки із нею. Вчора в обід надіслав їй останнє повідомлення. Від неї відповідей не було. Дуже хочеться їй написати. Дуже хочеться зателефонувати до неї але сумніви знову беруть вверх. Можливо дзвінок побачить Ярик. Можливо побачить смс від мене. Можливо їй буде гірше від цього. А як ще можна зв’язатися із нею?

У таких сумнівах під монотонний звук дощу я заснув. Здавалося, що провалився у провалля і стрімко летів у низ. Аж раптом я рвучко підвівся весь засапаний і спітнілий. Відразу не зрозумів, де я і що навкруг мене діється. Я оглядався, ніби вперше бачу стіни Діминої квартири. Опанував себе.

• Нерви, - подумав про себе,- щось ранувато, як на мій вік…

Пішов на кухню заварювати чай. Його не було. Рештки смачнючого напою, що залишив мені Діма я випив ще вчора увечері. Навіть кави не було. Страшенно хотілося гарячого. Я одягнув кросівки, накинув куртку і кепку. Прийдеться перебігти до магазину. Відкрив двері і почав спускатися по сходах. На першому поверсі під’їзду побачив, як хтось вийшов із дверей, як тільки я почав спускатися на перший.

• Міра, - тенькнула думка.

Я швидше вийшов на вулицю і побачив людину, яка попід стіною будинку швидко виходила із двору. То була дівчина. Я пришвидшив ходу. Ще швидше. Серце посилено калатало , аж його ритм відчувався у висках.

• Точно, Міра,- зраділо подумав і пустився у біг.

Догнав її. Дотягнувся рукою, зупинив і розвернув за плече. Вона повернулася  до мене обличчям.

• Ей, ей, ти чого? – запитала мене незнайома мені дівчина.
• Вибачте…,- зніяковіло промовив до неї,- прийняв вас за іншу…
• А, як у кіно…,- посміхнулася дівчина.
• Так, як у пригодницькому…

Ми розминулися із нею. Вона пішла у напрямку зупинки, я у магазин.

Уже за десять хвилин я заливав кип’ятком ароматне чорне листя із тонкими нотками бергамоту. Він впевнено і по – домашньому розпускав свої крила квартирою. Ставало тепло і комфортно. Відчувався затишок. Трішки піднявся настрій . Пригадалася та дівчина, яку я прийняв за Міру.

• Такі справді нерви,- подумав я прямуючи до дивану із чашкою чаю.

Решту дня я провалявся на дивані. Дивився телевізор, сидів у мережі.  Спілкувався із Павлом, який зателефонував, щоб вмовити мене прийти до нього. Я чемно відмовився. І вже біля десятої вечора міцно спав.

Приблизно схожим  чином минуло більше місяця. Я багато і неуважно працював, багато думав про Міру. Рідко зустрічався із Павлом, який усе більше часу проводив із Марією. Незабаром вони планували одружуватися. Його щастя, яким він наповнював увесь простір навкруги себе, було таке разюче і відверте, що поступово я почав дратуватися. Із усіх сил намагався приховати це від нього, щоб не травмувати товариша. Я розумів, чому дратуюся. Відчував, що це не правильно, отримувати такі емоції від радості друга, але це було підсвідомо. Із усіх сил я намагався приховати свої емоції і переживання від відсутності можливостей побачитися із Мірою. Він би не зрозумів, якби почув, що я шалено закоханий і тим більше відчуваю її частиною свого життя. Він ще тоді попереджав, що вона не така, не легкодоступна. А яка ж вона тоді? Коли прийшла до мене сама. Сама проявила ініціативу. Була шалена, навіжена, розпусна. Була зі мною, як то тисячі разів до того. Ніби ми давня пара. Вона чітко знала, що мені потрібно і робила це так завчено і механічно, ніби не вперше. Як я міг йому це пояснити…