11

Ми перебували із друзями на озері ще до наступного обіду. Потім зібралися і поїхали до Луцька. Пашка у автомобілі із Марією, Діма сів до мене. Ми повільно їхали спокійною і не навантаженою дорогою через національний парк. Час від часу зупинялися у місцях, де просив призупинитися Діма. Він без угаву розповідав про Німеччину, про Берлін і Магду. Постійно наголошував на тому, що спокій, який є у тій країні дуже легко розповсюджується на усіх хто там проживає. Хай навіть тут у нього прибутковий клуб, але жити у ритмі постійної злоби і негативу дуже важко. Діма, на разі, вважав, що він поїде на зовсім до Берліну. Герхард готовий взяти його у долю у клубі і більше того,  хоче будувати ще декілька у місті.

Його відношення до жінок із втратою Аліни і появою у житті Магди цілком змінилося. Аліна викликала у нього такий шквал емоцій, що ніхто допоки не міг із нею зрівнятися. Він пригадував її, надто часто як для того,  хто прагне забути. Ночами, коли тишу німецької столиці  порушують лише поодинокі таксі, він плакав сподіваючись на те, що не все втрачено. Що можливо, це лише тимчасові труднощі між ними. Можливо потреба побути нарізно, відпочити від стосунків.  Попереду їх чекає примирення. Солодке, палке і жагуче повернення до їхніх стосунків. Діма вірив у те, що все ще можна повернути.

Його відвертість йшла далі. Він признався мені, що приїхав спеціально заради того, щоб зустрітися із нею. Діма декілька разів телефонував до неї із Берліна. Вона одного разу підняла трубку із невідомого їй номера. Відразу упізнала його, була мила із ним та спокійна. Запевняла, що у неї все добре. Сказала,  що сама і не має стосунків. Чомусь це Діму спонукало вірити ще більше у відновлення їхніх стосунків. Він несміливо телефонував  їй час від часу. Не завжди видавалося поговорити. То Аліна була на роботі, а то й зовсім не піднімала трубку.

Магда принесла у його життя спокій і ніжність. Вона була ніби повна протилежність Аліни. Великими голубими очима вона закохано дивилася за кожним рухом Діми. Не приховувала свого відношення до нього. І вся сіяла від його присутності поряд із нею. У нас рідко зустрічається таке відношення до свого партнера на початку стосунків. Рідко виникає довіра між двома людьми одночасно і саме вона, несе ту легкість і простоту у стосунках. Діма відразу повірив Магді. Відразу повірив, що вона кохає його. Але разом із появою Магди у його житті загострився його сум за Аліною. Дивно! Але він усе частіше пригадував її. Все частіше дивився її фото у соціальній мережі.

Магда не знала про існування Аліни. Він намагався, щоб вона не взнала. Тримався із нею ніжно, але не промовляв слова про кохання. Магді вистачало того, що він був поряд із нею. Вона не настоювала на словах. А в його діях вбачала лагідне відношення до себе.

З часом йому усе важче було жити таким чином. З Аліною випадало спілкуватися надто рідко. Почав відчувати, як неспокій закрадається у життя і свідомість. Спонтанно прийняв рішення поїхати додому. Дивувався, бо ж пройшло заледве два місяці після від’їзду.

І от саме сьогодні вранці здзвонився із Аліною і домовився про зустріч. Картав себе, мучив здогадками і мріями. Не знав, як це буде і не вповні розумів, що їй казати. Знав лише, що обов’язково повинен побачити її і зрозуміти, чи можливе продовження їхніх стосунків.

Він усю дорогу мені розповідав про це. Ділився хвилюваннями та  пересторогами. Надто боявся того,  що нічого не вийде. Не знав як житиме далі у випадку її відмови.

Я слухав його і був переповнений своїми почуттями і думками. Міра так тісно засіла у мене у голові, так ніжно виникала у моїй пам’яті, що я також був не в силі зрозуміти, як жити далі. Я знав напевне, що скористаюся хоч мінімальним шансом бути із нею. Хоч мінімальним.

До Луцька ми приїхали біля шостої вечора. Діма домовився  о восьмій годині біля парку. Він швидко прийняв душ після дороги і пішов у місто. Я залишився у квартирі. Завтра у мене був важкий робочий понеділок. Маса звітів і пару обов’язкових зустрічей із менеджерами великих мереж, тому мусив бути у формі. Я дивився телевізор, демонстрували якесь кіно, тримав у руках телефон із думкою написати Мірі. Написати просто, що я люблю її. От і все. І будь – що буде. Хай навіть вона висміє мене,  хай відмовить, хай прогонить. Але відразу покидав цю думку. Я буду настирливим, буду розміреним. Я хотів бути із нею. І не хотів втратити шанс, зіпсувати спробу, яка випала мені у житті. Я покохав і це робило мене сильним і дорослим, ніби був над багатьма іншими людьми.

Я не написав їй повідомлення. Не насмілився. Буду чекати слушного моменту.

Я засинав із думкою про те, що можливо вона напише мені першою. Це була скоріше мрія чи марення ніж справді можливість у яку я повірив.