7

Наступного ранку мені зателефонував Павло. Схвильованим тоном повідомив, що та вакансія на яку він мене хотів влаштувати відкрита і за декілька днів у мене буде співбесіда. Домовилися в обід зустрітися, щоб обговорити це детально. Я був заінтригований, оскільки Павло дуже втішений тією вакансією. До того ж кадровик із того заводу, представником якого в області я мав стати, був одногрупником Павла. Все йшло до того, що я ніби однією ногою там. Оскільки, між ними якісь є домовленості чи борги його перед Павлом. Ну, якась темна історія. Мені було приємно, що Павло так перейнявся моєю кар’єрою.

Ми зустрілися у літньому кафе поряд агентства Павла. Він обідав, я їв морозиво.

• Андрюха, то величезний завод сантехніки, вони дуже потужний виробник. Що там говорити, зарплата на випробувальний термін десятка…, після проходження випробувального, ще система бонусів. До усього того - службове авто. Дуже круто, щоб бути правдою…, але це правда,- не вгавав Павло.
• М  - да, непогано, я у Києві заробляв трохи більше того, але це ж столичні витрати. Для Луцька це здорово!- резюмував я,- буду надіятись…

Павло мені детально розповів про специфіку роботи. Про вимоги до кандидата. Про те, як вести себе на співбесіді. Довго переповідав мені секрети, які йому видав його однокурсник. До речі він буде основним інтерв’юером  на нашій співбесіді. Тобто, можна буде сподіватися на деяку долю лояльності. Я був задоволений. Однозначно вірив у те, що все складеться позитивно для мене. Павло рекомендував почитати книги про переговори, щоб я міг мудрими термінами і фразами справити ділове враження на співбесіді.

• Слухай Паш, а що між Мірою і Яриком відбувається, - почав я розпитувати байдужим тоном, - вчора після випаду Ярика,  аж захвилювався за Міру…, він трохи псих, так?- розпитував у нього.
• Що, Міра сподобалася?- запитав, лукаво поглядаючи на мене.
• Так,- не зміг збрехати йому.
• Так, вона дуже хороша і симпатична…! До речі, також про тебе запитувала.
• Що розпитувала?- майже викрикнув я.

Я на мить втратив подих і координацію у просторі. Чомусь дико закалатало серце. Відчув тиснення у грудях і миттєве полегшення. Холодок пройшовся тілом і зосередився у ступнях, немов поглянув із височини до низу. Така реакція мене самого здивувала. Дивне відчуття, мов би це відбувається не зі мною.

• Ей, ти чого?- запитав Павло,- так зашарівся мов дівчина на сватанні..., все нормально? – перепитав мене,- ага, я мабуть, усе зрозумів тепер…,- похитуючи головою засміявся Павло.
• Що зрозумів, ти про що?- запитав я у нього.
• Ні – ні, ні про що!- далі посміхався Пашка.
• То що розпитувала?- настоював я.
• Ну так.., хто, звідки…,- відповів він,- загальне…

Я ледь опанував себе. І навіть сподіватися не міг, що ті почуття, які тихеньким дзвіночком, десь глибоко лунали у мені, мають таку силу. Я б мріяти боявся про її взаємність. Але добре, що у неї є хоча б цікавість до мене.

• То, що ж між ними?- повторив я запитання.