Максим

Максим

• Макс то дуже велика біль Діми!- почала вона,- вони рідні брати, ти ж це знаєш. Діма на 5 років старший від нього. Ну і, відповідно, відчуває обов’язок приглядати за ним. Але той не сприймає його опіку. Прагне жити своїм життям, яке, ну як сказати…, не дуже правильне…
• Він щось накоїв?- запитав я у Міри.
• Так, він мав справи із поліцією. Умовний строк засудження. Його і посадили б, якби не Діма. Він підключив усі свої знайомства і вдалося обійтися умовним. Саме тепер він його і відбуває.

Далі Міра мені розповідала, що після того, як їхня мати виїхала до Італії Діма з бабусиної квартири переселився у їхню двохкімнатну, де до того жили батьки і Максим. Потрібно було дивитися за Максом, який ріс неспокійним і завжди знаходив якісь неприємності. Багато що йому сходило із рук, так як авторитет Діми захищав його від дворової розплати.

Від’їзд матері остаточно його зіпсував. Він до останнього не вірив у те, що вона поїде і залишить його із пиятикою батька на одинці. Батько інколи, коли особливо пригощався із друзяками намагався вести із молодшим сином виховні бесіди, які частіше закінчувалися ляпасами чи образами сина. Від того Максим тихо ненавидів батька і мріяв, щоб він чим швидше поїхав жити у райцентр. І коли мати повідомила, що за тиждень їде до Італії, щоб заробити гроші на навчання синам, оскільки тут «із цим пропащим алкоголіком нінащо сподіватися, а без освіти будете як він», Максим тоді вперше втік із дому і лише за допомогою його друзів вдалося знайти у підвалі одного із будинків, який підлітки перелаштували під свій сховок. Він був сплаканий і ще досі схлипував. Його бив мандраж, тому довелося викликати швидку, щоб ввели щось заспокійливе. Наступного ранку мати пояснювала йому, що це на пару років. Що це, для того щоб він зміг отримати хорошу освіту. Накопичити  кошти на квартири. Щоб було куди привести дружину і така інше. А поки Діма пригляне за ним. Тьотя Катя буде заходити і готувати їжу. Максим заспокоївся. Ніби прийняв це. Через пару років потрібно буде десь вчитися. На щось жити. Фабрика, на якій працював батько остаточно збанкротувала. Зарплата муз керівника у дитсадку матері, не дозволяла жити. Заледве вистачало на найнеобхідніше. Діма наступного року вступав до університету. Максим ніби зрозумів її мотивацію. І ніби змирився.

Після її від’їзду став старанніше вчитися. Зосереджувався на навчанні. Став ходити до гуртка мистецтв, оскільки ще змалечку проявляв талант до малювання. Хоча особливого старання там не проявляв. Все було спокійно. Батько його не дратував. Оскільки увесь час перебував у райцентрі. Навідувався лише час від часу у справах до Луцька, але навіть не лишався на ніч. Вони проживали разом із Дімою. Квартиру бабусі здали квартирантам, також деякі гроші, які допомагали жити. Гроші, сто євро кожному, які надсилала мати, кожен розпоряджався по своєму. Діма складав у шкатулку, рахуючи місяці, коли мати поїхала лишивши їх. Максим витрачав на себе. На комп’ютерні ігри, одяг, їжу у кафе із друзями. Дуже рідко відразу після школи, а після дев’ятого класу, училища, повертався додому. Десь постійно швендяв, не маючи бажання повертатися до додому.

Діма спочатку намагався йому пояснювати, що потрібно більше часу проводити вдома. Що він  вчиться і не має надто багато часу для того, щоб бігати за ним. Поступово їхні стосунки гіршали. Максим все більше сердився на Діму. Все більше шукав причин йому перечити і не слухатися старшого брата.

Після вступу в училище, де Максим вирішив здобути фах наладчика комп’ютерної техніки,  цікавість до навчання і малювання зникли. Він перестав малювати. З’явилися друзі із якими він все більше пропадав на вулиці. Все частіше від нього пахло пивом чи горілкою. Палив цигарки. Тих 100 євро заледве вистачало на місяць розгульного життя. Почав видумувати різні історії і потреби, щоб мати присилала більшу суму грошей. Вона була рада, що син заспокоївся і знаходить чим займатися. Діма намагався пояснити, що їй необхідно повернутися, оскільки Максим, втрачає себе і скоро наробить якихось помилок. На цьому грунті вони із матір’ю посварилися остаточно. Мати вважала, що Діма, як і їх батько, нічого не розуміє і проти того, щоб вона була щасливою. Тому коли Діма відкрив свій зал, а Максиму виповнилося 18 років, він переїхав до бабусиної квартири. Продовжував відвідувати брата лиш подекуди.

З часом, Максиму, стало мало пива і горілки. Так само як і 100 - 200 євро, які присилала мати. Легкі наркотики, азартні ігри, алкоголь заволоділи його життям. Вступ в університет закінчився відрахуванням після першої сесії. Будь – яка робота, за яку б не брався Максим закінчувалася звільненням. Вулична компанія, друзяки, підтримувала у ньому той азарт вільного життя. І у одну із п’яних вечірок вони, ніби випадково, влізли у один із офісів. Щось поцупити особливо там не було. Забрали принтер і кавоварку. Як наслідок їм світило по 3 роки за групове пограбування із проникненням. Відбитки пальців одного із друзяк Максима були помічені ще на декількох пограбуваннях. Діма, на той час уже популярний тренер, за допомогою одного із своїх абонентів залу, який працював у силових структурах, домігся полегшення вироку для Максима і ще декількох хлопців.

За це Максим дякував брату тихою ненавистю. Зовні слухався і робив, те що мусив, але насправді ненавидів Діму, за його досягнення, за успішність і ту легкість із якою у нього у житті все виходило. Він був змушений працювати у Діминому залі. Допомагати Олі в усьому, що вона йому скаже.

• Ось, такий от Макс. То, мабуть, були ті його друзяки. Ніяк не хочуть його лишати у спокої. То ще Оля така людина! Добровільно взялася за його перевиховання,- закінчила розповідь Міра.
• Ну от, чого ти туди пхаєшся? Тобі, що до всього є справи? Максим.., Діма…, ти краща за того малого?- раптово встряв у розмову Ярик,- а ти хто такий, щоб тут вуха розвішувати та розпитувати?  Ти звідки приперся? Нащо все розпитуєш? Навіщо воно тобі здалося?- визвірився до мене.