Марія

Марія

Павло і Марія навчалися на одному факультеті у місцевому університеті. Успішно його закінчили. Марія була на два роки старша від Павла. До того вона два роки навчалася у Львові у мед університеті. Мріяла стати психіатром. Для підробітку і практики влаштувалася працювати на пів ставки санітаркою до онкодиспансера. Поєднувала навчання із роботою. Старанно відвідувала пари. Серед однокурсників виділялася успішністю. Свідомо обрала ту професію, оскільки медицина була сімейним фахом. Маючи на увазі успіх хорошого і знаного хірурга батька і терапевта маму, змалечку налягала на необхідні для вступу науки. Іншого виду діяльності не уявляла у своєму житті.

На другому курсі їй наснився сон. Ніби вона по високій драбині підіймається на горище. Усе навкруги неї було осяяне яскравим світлом. Немов в операційній. Поступово підіймаючись все вище і вище по драбині ставало менше місця. Ніби отвір по якому вона підіймалася вужчав. Поперед неї підіймався чоловік середнього віку. Обоє вони були одягненні у білі накидки. Такі одягають на пацієнтів, яких везуть до операційної. Сон обірвався на тому, що її супутник, який підіймався першим вперся у двері того лазу. Не в змозі їх відчинити дивився на Марію. Сон був моторошний, вона весь день ходила спустошена. Вишукуючи асоціації пов’язані із ним та відчуваючи внутрішній страх, який залишився після пробудження. Звичайно з часом усе забулося. Студентські клопоти відбирали не тільки погані згадки, а й спокійний сон. За постійним навчанням і роботою Марія була позбавлена вільного часу чи відпочинку.

Якось у них розпочинався новий практикум. Його вів молодий викладач із знаним у їхньому університеті прізвищем. Ціла династія лікарів із покоління у покоління передавали лікарняний досвід. Він був на років десять старший Марії. Був одружений, мав сина. Він не міг не подобатися. Від нього йшла незбагненна внутрішня сила і глибина. Однокурсниці однозначно, майже усі без виключення були захоплені ним. Молодим, перспективним лікарем – науковцем із густим, хвилястим волоссям. Вольовим підборіддям і доглянутими руками хірурга. Марія не була виключенням. Звичайно він їй сподобався, але вона і не мріяла про можливість їхніх стосунків. До того ж він був у шлюбі.

Марія на одній із змін у диспансері побачила того молодого професора у ординаторській. Він упізнав її. Дуже хвалив, що Марія, практикується у лікарні. За чаєм розповідав, що також підробляв санітаром під час навчання. Так сталося, що їхні нічні чергування були в одному графіку протягом цілого місяця. І в одну із довгих лікарняних ночей між ними сталося те, на що однокурсниці Марії лише сподівалися. Те, чого Марія боялася понад усе. Вони кохали один одного повнотою жахи спраглих тіл. Марія не вірила у те, що сталося. Винила себе у підступі,але його слова і очі були впевнені у їхніх діях. Він розповідав про давно не існуючі стосунки із дружиною. Про те, що у неї уже давно роман на роботі. Лише син тримає їх поряд. Через деякий час він признався Марії у коханні. Обіцяв, що як трішки підросте син він розлучиться і тоді їхньому щастю не буде меж і заборон. Марія вірила йому, оскільки кохала щиро і з усією повнотою почуття. Із жагою тіла і милуванням рисами обличчя. Любила його жарти та вдумливий погляд.

Усе розвивалося стрімко. Марія все більше і більше потребувала його поряд. Вона взяла більше навантаження у лікарні, щоб якомога більше часу проводити із ним. Десь у цей час на піку їхніх стосунків їй знову наснився той страшний сон. Усе було так само, як і минулого разу. Лише тепер він, її попутник привідкрив двері того лазу. Із нього полилося палюче світло, якого не існувало на Землі. Воно обпікало очі. Марія не могла дивитися на нього і опустила очі долу. Так же само, як і минулого разу вона була пуста і сумна після того сну. Відчувала величезну тривогу і неспокій. Марія не пам’ятала обличчя її супутника і не знала хто то. Лише зародилася тривога і нестерпне очікування негараздів.

Одного разу на роботі у лікарні Марія перебирала картки із аналізами пацієнтів із виявленою хворобою. На одній із карток стояли його прізвище та ініціали. У ту добу він не прийшов на нічну зміну. Також не відповідав на дзвінки і повідомлення. А потім,  вранці, коли Марія переодягалася, щоб уже бігти до університету він зайшов до роздягальні. Його прекрасні очі були сумні і приречені.  Марія зрозуміла, що то дійсно його картка. Він намагався її підбадьорити, буцімто хвороба не прогресує, що вона спить і особливої небезпеки немає. Що приїде давній колега його батька, світило такого виду операцій і вилікує його. Марія підтримувала його. Погоджувалася із його словами. На одинці ревла і ридала, не в змозі заспокоїтись. Також вона зрозуміла, про що був її сон.

Хвороба прогресувала. Не залишала шансів на одужання. Марія змарніла і сумна не відходила від нього. Їхній роман перестав бути таємницею. Їм було байдуже на це. Його дружина, лише зневажливо пхикнула, коли побачила як ніжно і обережно Марія доглядає за ним. Вона закинула університет. Взяла повну ставку у лікарні. Волонтером допомагала хворим діткам у дитячому відділені лікарні. Вона жила у ній. Лиш інколи поверталася в орендовану квартиру, щоб уволю поплакати. При ньому вона намагалася бути стриманою.

Вона усі сили поклала на боротьбу із його хворобою. Замінила собою увесь персонал. Прибирала за ним. Чекала із затяжної хімії. Таємно, коли найстрашніші та нестерпні  болі зводили його із розуму вводила йому більші дози морфію. Аби лише він хоч на мить відчув полегкість. І дивилися, дивилися, дивилися на нього довгим сповненим кохання поглядом. Поглядом віри і надії. Але як би вона не старалася він згасав. Все менше перебував у повній свідомості і розумінні, що саме зараз відбувається. У моменти коли він приходив до тями, осмислено дивився на Марію, і вона відчувала щастя. Від одного, короткотривалого погляду може так зжатися серце, такий струм може пройти тілом, що видається ніби ти на вершині щастя і любові. Ніби ти сам і є те, омріяне почуття щастя. За яким усі полюють і ніяк не відкриють таємниці його походження.