Глава 4

Коли Евіл опинився за дверима кімнати дівчини, він відхилився назад головою до дверей, важко ковтнув повітря, і у поспіху кудись пішов, тільки одне місце було де Імператор любив довго перебувати й творити, його єдине сховище, тільки там може бути повна темрява, туди ніхто не мав права заходити без його згоди, йому потрібно було опинитися на самоті, на одинці з пляшкою чогось міцного, що завжди глушило біль, і ненадовго захмарювало проблеми, саме випивка допомагала заспокоїти серце Евіл відчував як закохувався, відчував що не може більше контролювати себе, своє тіло, та рухи. Кожний крок давався не просто, він минув пару крутих коридорів, коли нарешті опинився у своїй майстерні з картинами. Евіл негайно зашторив вікна, щоб світло не потрапляло до кімнати, тільки повна темрява заспокоювала і давала почуття безпеки, серце чоловіка робилося людським, він вперше відчував біль, гостру та шалену, вона гонила кров по жилах що бурлила як кип'яток, тіло спітніло, він скинув з лиця маску і сперся до його робочого столу, кімната де він малював картини, могла заспокоїти або навпаки розізлити, в ярому гніві він міг нищити всі малюнки. Евіл знав що скоро виповниться пророцтво і боявся самого себе, не взаємне кохання може вбити, може знищити всіх, хто дорогий йому. Коли він трохи заспокоївся то запалив свічку що стояла в залізному свічнику на підвіконні, взявши свічник він поклав його на порожній стіл. В кімнати стало світліше, великі стелажі накриті білими простирадлами стояли як химерні примари, під ними ховалися його малюнки Евіл пішов до сховку де стояло на полиці багато вина та міцного бренді на основі виноградного соку, вхопивши першу ліпшу пляшку він швидко відкоркував напій і приклав губи до краю пляшки, але зараз щось стримало і чоловік не зробив жодного ковтка, він підійшов до картини найбільшої серед всіх, яка стояла на стелажі прикритою білою тканиною, і відклав пляшку на стіл. Евіл взяв до руки свічника, вогник свічки мерехкотів, а маленьке полум'я пожирало віск що капав по свічнику до низу, як краплі сліз що відразу застигали в калікатурі, провівши рукою по полотні Евіл брутально стягнув тканину з картини, він блищи підніс свічник до малюнка і крізь вогонь вдивлялася на портрет гарної дівчини, її лінії пухких губ, викликали бажання поцілувати їх, виразні блакитні очі дивилися на нього мов справжні, усміхнене личко вигравало ямочками на рум'яних щічках, вигадана ним блакитна сукня підходила до очей дівчини й до русявого волосся що спадало на тендітні плечі, на його очах вперше за багато років з'явилися сльози, а над губами з'явився рясний піт, він не витримав і вхопив пляшку з Вином і зробив перший протяжний ковток, а потім знову і знову, винне бренді розповсюджувалося по тілу пекучим теплом, робилося легше, коли дно пляшки спорожніло, він знов накинув на картину тканину, і пошкандибав до м'якої канапи біля вікна, де часто відпочивав, після напруги. Кохання що зароджувалося не можна було подавити, навіть алкоголем, він згадував день як його слуги привезли непритомну дівчину, він сам на руках відніс її до кімнати, й з того дня вже не міг ні про що думати, тільки про неї, навіть посинілі губи та полотняне лице змусило його майже камінне серце битися, з кожним імпульсивним ударом, воно перетворювалось на людське серце, як і раніше, ці відчуття були незрівнянні ні з чим і лякали до смерті, вино починало діяти як заспокійливе, в очах мутнішало і він засинав все міцніше.

Вже декілька днів Зара не бачила Імператора, він не приходив і більше ніде не з'являвся, вона вже не розуміла чому їй хотілося бачити його, а сьогодні до неї внесли розкішну сукню блакитного відтінку навіть з відкритим декольте, відкритими плечима з пишною спідницею та ажурною вишивкою біля грудей, але настрою вдягати таке розкішне плаття не було, тому Зараз вдягла скромніше плаття саме те що її принесли скоріше коричневого кольору, дівчина як завжди пішла прогулятися в сад територія замку було доволі простора тут як і в середині заблукати легко. Зара не помітно відійшла далеко де росли фруктові дерева, щось по заду неї ворухнулося і вона злякано озирнулася між дерев виднілися довгі заячі вуха і вона з посмішкою пішла туди, біля високої густої яблуні сидів той самий заєць що з нею розмовляв, він заплутався у яблуневе гілля що звисали до землі.

- Ой, який гарненький я тобі допоможу.

- Собі допоможи спочатку — відказав заєць людським голосом.

Зара злякалася і відскочила від зайця.
- Ти таки розмовляєш?.

- Ага розмовляю, допоможи мені вибратися з відси, і я тобі теж допоможу.
Дівчина була вражена вона не могла повірити що це пухнасте біле створіння може розмовляти. Зара допомогла зайцю звільнитися з під гілок.

- І чим ти можеш допомогти? - спитала дівчина.
- Наприклад втекти з відси.

-Гм, гм, втекти? - розчаровано відказала Зара — І куди ж я втечу якщо нічого не пам'ятаю, служниця мені кожного ранку приносить якийсь напій для повернення пам'яті, але він поки не допомагає.

-І не допоможе, бо пані Одарка наказала, щоб тобі приносили узвар не для повернення пам'яті, а навпаки щоб ти все забула.

- Пані Одарка?.
Зара не знала такої людини, вона взагалі ще мало кого знала крім садівників, та служниць що до неї приходили.
- Так, це мама Евіла, вона хоче, щоб ти тут залишилася і врятувала її сина і їхню країну, але вже пізно, ось, ось його серце закам'яніє і він стани монстром, безжальним вбивцею, ти ж не збираєшся в нього закохуватися, про нашу розмову ніхто не має знати.Глянь на свою каблучку, ти певно заручена.

Тільки но Зара глянула на руку, як заєць зник, наче і не було, він нічого не пояснив, знову-таки втік.

- Чому ти тут?.
Раптом відізвався голос по заду то був Евіл він йшов до неї. Зарі ставало моторошно особливо після слів Зайця.

- Я гуляла і зайшла трохи задалеко.

Тепер Зара боялася його, навіть попри те що вона стримувала свій страх, її груди так високо надималися, а голос тремтів, від хвилювання в горлі пересохло, тому голос майже пропав і став хриплим.
Коли Евіл стояв вже поряд, вона ступила крок назад.