Частина 4

   Мілош дійшов до місця, який про нього сказав Місяць.

  Коли Мілош обходив усі вулиці, пам'ятки, будинки, квартири, магазини, й дійшов до „Лісного заповідника Краківського району“, то він (можна ітак сказати, що він майже обійшов усе місто) сказав Лісній службі, що хоче піти у ліс. Спочатку йому забороняли, адже ворота у ліс відкриваються тільки тоді, коли починаються літні дні або канікули (у дітей). Але, коли Мілош обкладав милими словами робітників, то вони не винесли цього, і віддали ключ Мілошу. Сам Мілош радів, що він заотримав ключі від охоронців Лісної служби, і пішов відчиняти ворота до лісу.

  Коли відчинились ворота, то Мілош відчув запах природи.

  — Ах-х-х!... — відчув це Мілош. — Який запах! М-м-м-м-м... — але раптом, згадав слова Місяця, який казав про п'ять мільйонів злотих: — Точно! Моє бажання! Я ж повинен вирушати до середини ліса! Уперед!

  І він зробив „перший крок“ до „Лісного заповідника Краківського району“. Тепер, він реально у лісі.

***

  По дорозі, Мілош думав про те, як йому заробити багато грошей після 5000000 злотих. Тому, думаючи так, його через дві години в шість годин дня замучив голод.

  — Ай, блін! Я так і знав, що я зголоднію через дві години! — скаржився Мілош. — Треба було б спочатку поїсти, а не спішити куди попало! І чому я раніше про це не подумав?

  Голод мучав Мілоша цілі доби. І до вечора потягнув холод.

  — О-о-о-о-ох-х-х-х-х!... — дьоргався від холоду Мілош, й промовив своє слово: — Чому так хо-о-о-олодно-о-о-о? Так і знав, що мене захопить цей холод! Треба було усе-таки брати з собою не одну куртку, а й кофту на вдачу — щоб не захворіти.

  Коли він ходив, то зупинився на хвилинку, й сказав:

  — Цікаво, тут хтось є? Я їсти хочу!

  — О, хто тут? — прокричав один голос.

  — Га? — невгавив це Мілош, і спитав: — Хто тут?

  — Це — я! — і перед Мілошем появився один чарівник з конусною шляпою.

  — Хто ви? — спитав Мілош.

  — Добрий день, — привітався чарівник. — Я — Магістр. Походжу з Іспанії, але сам з України. Я працюю чарівником.

  — Ух ти! — зрадів Мілош. — Давно?

  — Цілих 10 років.

  — Ого! Цілих 10 років? Прикольно!

  — Так, — зітхнув Магістр. — Я бачу, ти зголоднів.

  — Я... Взагалі-то вже поїв, і не зовсім так голодний... — старався це прикрити Мілош, але йому не вдалося: живіт знову забурчав в цю секунду.

  — Ходімо до мене в гості, — сказав йому Магістр. — Там ти трохи поїсиш.

  — Ох, ну, слава Богу! — протягнув Мілош, і спитав Магістра: — Постривайте... А де ви живете?

  — Я, — почав Магістр, й протягнув свою руку у ліву сторону на свій конусний, як гриб, будинок. — живу ось тут в цьому будинку.

  Мілоша це дуже здивувало:

  — Ого! Та він увесь конусний! Він як гриб!

  — Ти правий, Мілошенько. Абсолютно правий. Він як гриб: внизу мій коридор знаходиться.

  — Нічого собі! — не повірив своїм очам Мілош.

  — Так, — погодився Магістр. — Ти правий. Правда він гарний?

  — Звісно ж! — сказав Мілош. — Як начебто, це усе казка.

  — Ха-ха-ха! Розумію, — засміявся Магістр. — Але зато, цікаво, чи не так? Ха-ха! — і заспокоївся: — Ой, гаразд! Що ж, ходімо. Сьогодні у нас на вечерю млинці.

  — Ура-а-а! Млинці! — зрадів Мілош, і стрибнув від щастя.

  — Ех-хе-хе! — підсміювався Магістр. — Так, так. Я радий, що ти любиш млинці. Ходімо.

  І вони ввійшли у будинок конусного гриба. Розповім коротко про будинок Магістра. У його будинку усі обої були практично чарівними: вони міняли свої фігури, узори, картинки і т.д. Кухня була була чарівною: вона сама готувала усе навкруги, як, наприклад: млинці (те, що любить Мілош), картоплю (варену та смажену), суп, борщ, салат, макарони, котлети і все інше. Кімнат було небагато: на першому поверсі було п'ять кімнат, у другому — три кімнати, а у третьому — тільки одна кімната — для магії. Тому, будинок (хочу я так сказати) був чарівним, а вікна усі круглі — як у старих часах.

  Мілоша це дуже здивувало:

  — Вау! Як у вас круто!

  — Так, і не кажи, — погодився Магістр. — Ви тут веселіться, а я піду млинці готувати.

  — Добре! — сказав Мілош, і пішов у кімнату Магістра. Там була двоповерхове ліжко, де й заліз Мілош, щоб пострибати на ньому.

  — Вау, тут так весело! — й почав стрибати по ліжці: — Реально весело! Ха-ха!

  Тут же почувся голос Магістра:

  — Млинці готові!

  — Ура! Млинці! — зрадів Мілош, й стрибнув з ліжка, побіг до кухні.

  Магістр за допомогою магії, доставив млинці з тарілки на тарілку, і підніс це на стіл.

  — Послухайте: у вас щось швидко приготувалися млинці, — здивовано промовив Мілош, присівши за стіл.

  — Тому, що я використовую свою магію для швидкого прискорення їжі, — пояснив Магістр.

  — Он, як! Хе, хе! — підсміявся Мілош. — А я думав, що вони у вас так швидко готуються!

  — Ха! І не кажи! — погодився Магістр, і вертів рукою, яка виблискувала зірками. — На, тримай виделку; наливаю тобі в млинці кленового сиропа, і шматочок масла додаю тобі, — сказав він, й під очами, у Мілоша з'явились і виделка, і кленовий сироп, і шматочок масла.

  — Їж на здоров'я! — побажав йому Магістр.

  — Дякую! — сказав Мілош, і почав їх їсти. Вони по-реальному були смачними. Тепер, і я захотів цих млинців, але я їх з'їм потім, поки не закінчу вам цю розповідь.

  Наситившись, Мілош сказав:

  — Ох, якби б ми тут жили, то тоді, ми напекли б цілу партію млинців! Аж цілих десять тисяч! — і почав розповідати одну історію зі свого життя: — Моя дружина любе готувати млинці кожні вихідні! Але зараз якось їх не готуємо: посварилися, потім помирилися.

  — Я розумію ваші проблеми в житті, розумію, — відповів на історію Магістр.

  — І не кажіть, — погодився Мілош, поїдаючи смачні млинці.

  — Ну, так, якби б мене не обманув один мій вірний друг...

  Почувши оці слова Магістра, Мілош спитав:

  — Який?