Нова робота, нові пригоди

    Привіт, мене звати Ін Ліса, а точніше Ін Йоу, запитаєте тоді при чому тут Ліса, а тому , що Йоу з корейської означає лисиця. Мені двадцять,  незважаючи на такий юний вік я працюю в будівельній компанії архітектором, в перервах коли в мене не має замовлень або вже виконала всі свої обовязки я працюю в майстерні в цій же компанії тому, що з дитинста подобається щось майструвати і завжди не сиділося  на одному місці. 

   Все життя я пожила в Україні, але в компанія в якій я працювала, відправила мене за обміном співробітниками до Кореї де я пропрацювала рік, і потім повернулась додому. 

   Хоч я й заробляла досить непогано але власного дому я не мала, оскільки досить довго могла затримуватись на роботі або проводила час з друзями, а додому поверталась лише переночувати. Тому коли мені запропонували працювати в Кореї я без сумніву погодилась, адже там мені дуже сподобалось і особливо нічого мене тут не тримало.

   За два тижні я прилетіла до Кореї, компанія знайшла мені житло та оформила переліт. Проблем в спілкуванні з оточуючими в мене не було, адже я прожила в південній Кореї з моїми прийомними батьками понад десять років. А потім переїхали до України, тому я знала й корейську й українську мову дуже добре, а ще знала добре англійську бо вивчала її в школі. 

     В новій компанії були чудові умови праці, а тим паче дуже багато людей які також приїхали з україни і могла спілкуватись з ними будь якою мовою. Територія компанії була просто величезною, купа величезниз павільйонів, в кожному з яких був свій напрямок діяльності. Багато особистого простору для працівників, і місць для відпочинку.

    Працюючи над проєктом я часто особисто  долучалась до виготовлення деталей декору або меблів, не тільки спостерігала за їх виготовленням,а й виготовляла. Вкотрий раз коли  працювала над проєктом, я забрела на нову для себе територію компанії, в ту частину де ще ніколи не була. Я працювала до пізнього вечора тому більшість людей вже пішли додому. В тому павільйоні були цікаві робочі місця, були такі які знаходились на другому поверсі, а були й такі які знаходились в підлозі. Якщо до тих місць які знаходились на другому поверсі в мене не було питань, то до тих які знаходились в підлозі були. Перше питання і напевне єдине яке в мене надовго засіло в голові це–"Де вхід?" Тому, що в робочому місці  було лише, так би мовити, вікно на поверхню, а сходів чи щось на кшталт того, я там не побачила.

    Наступного дня я знову працювала в тому павільйоні,  у мене було троє помічників  Пак Юрі, Чон Сону та Лі Ючон, які частенько приносили мені якісь смаколики, з ними я спілкувалась дуже добре як на роботі так і по за нею. Сьогодні вкотре вони принесли мені смаколики і це виявився попкорн з солоною карамеллю. І коли ми йшли на обідню перерву ми проходили повз "підземну майстерню" як я її називала.  Нашу увагу привернув хлопець який там працював, виявляється він обожнював попкорн з солоною карамеллю і він почав просити щоб я його пригостила,  я ще  не встигла зрозуміти, що він сказав бо добре не почула, як мої помічники сказали йому щоб він показав щось кумедне щоб отримати його. Він почав смішно кривлятись та жартувати,  піднявши  наш настрій хлопчина отримав свій попкорн. Коли я його побачила то чомусь  у мене виникла асоціація з кроликом, "чому?", незнаю.

  Після обідньої перерви ми працювали в головному офісі, потім десь о 17:30 я відпустила своїх помічників додому, оскільки їхня допомога на сьогодні міні вже не потрібна. Я ж пішла далі працювати в шостий павільйон, виявляється в них є номери, з собою я знову прихопила попкорн з карамеллю але вже не для себе, а для хлопця з майстерні мені було не зручно, що йому довелось нас весилити за попкорн, тому вирішила його пригостити просто так. Підійшовши до майстерні я там нікого не побачила, ба більше я не знаю як його звати, і навіть не запитала в Юрі. Я посиділа біла майстерні кілька хвилин, намагаючись розгледіти, що можно робити в тій майстерні але майже нічого там не побачила.  Посидівши ще трохи в мене мимоволі вирвалось -Кролику ти де? Але на ці слова ніхто так і не відізвався, я побачила, що там є великий стіл та багато деревяних ящиків. Незнаю звітки але в мене з'явилась ідея спуститись туди, але біля стін не було нічого на що можна стати, а це так би мовити вікно мало дві стіни паралельно одна одній, а типу дах був десь сантиметрів двадцять в товщину і під ним був вільний простір. Я взялась за "дах-підлогу",  спустила ноги вниз спершись на руки і  спригнула вниз, але ногами до підлоги я не доторкнулась....