Розділ 15

  Вечір був пізній. Дім уже спав, але Марта сиділа в своїй кімнаті з книжкою, намагаючись відволіктися. Вона чула, як за вікном гуде двигун — машина Артема повернулася.

Він увійшов у дім важкими кроками, у повітрі відразу з’явився його запах — суміш тютюну, дорогого алкоголю й чогось дикого, чоловічого. Марта відчула, як серце прискорилося.

Двері її кімнати відчинилися без стуку. Артем зайшов, зняв піджак і кинув на крісло.

— Чому ти ще не спиш? — запитав він, глянувши на неї так, ніби вона мала пояснитися.

— Бо не хочу, — відповіла вона різко, закриваючи книжку.

Він підійшов ближче. Його обличчя було втомлене, але очі палали тим самим небезпечним вогнем.
— Тоді йди зі мною.

— Куди?

— У кабінет.

Він не питав — наказував. Марта хотіла заперечити, але він узяв її за руку й повів коридором. Його хватка була міцна, невідворотна.

---

Кабінет був наповнений запахом кави й тютюну. На столі лежали папери, збоку стояла відкрита пляшка віскі. Артем сів у велике шкіряне крісло й жестом покликав її.

— Сядь.

— Де?

Він ледь усміхнувся.
— На мене.

Марта закліпала очима.
— Ти з глузду з’їхав…

Але він нахилився вперед, схопив її за талію й посадив до себе на коліна. Вона обурено смикнулася, але він тримав міцно.

— Сиди тихо, — сказав він. — Мені подобається відчувати, що ти поруч.

Він почав переглядати папери, ніби нічого не сталося. Його рука лишалася на її талії, іноді ковзала трохи нижче. Марта намагалася зберігати байдужий вигляд, але в грудях шалено калатало серце.

— Відпусти, — прошепотіла вона.

— Ні, — відповів він спокійно, навіть не піднімаючи очей від документів. — Ти моя. І ти будеш тут, поки я працюю.

Вона спробувала знову вирватися, але він лише сильніше обійняв її.

— Перестань, Марто, — його голос став тихішим, але небезпечнішим. — Ти думаєш, я не бачу, як ти тремтиш?

Він нахилився й торкнувся губами її шиї. Вона здригнулася, стискаючи кулаки.

— Ти ненавидиш, що я так роблю, — прошепотів він. — Але ще більше ти ненавидиш, що тобі це подобається.

Його слова різали, мов ножем. Бо в них була правда.

---

Минуло кілька годин. Він працював, а вона так і залишалася на його колінах. Час від часу він клав папери на стіл і цілував її, торкався до шиї, до губ, до плечей. Вона опиралася, але що далі, то слабше.

Коли він нарешті відпустив, Марта піднялася, відчуваючи, що ноги ватяні.

— Ти знущаєшся з мене, — прошепотіла вона.

Він підвівся, підійшов ближче й схопив її за підборіддя.
— Ні. Я роблю те, що хочу. І ти будеш зі мною завжди.

Його поцілунок був різким, глибоким. І цього разу вона не відштовхнула його.

   Марта навіть не встигла оговтатися від ночі у кабінеті, як наступного дня він знову змусив її підкоритися своїй волі.

— Збирайся, — сказав він, зайшовши до її кімнати.

— Куди цього разу? — голос її звучав сухо.

— Зустріч.

— І я маю там бути?

— Так, — його погляд був непохитним. — Сьогодні всі мають знати, хто ти.

Вона відчула, як щось важке впало в груди. Її ніби знову ставили на показ, робили частиною гри, в якій вона не мала вибору.

---

Вбрання, яке він вибрав для неї, було розкішним, але надто відвертим: темно-синя сукня, що підкреслювала талію й оголювала плечі. Марта дивилася в дзеркало й ледве впізнавала себе.

— Ти робиш з мене іграшку, — кинула вона йому, коли він зайшов.

Він підійшов, став за нею, обхопив за талію, нахилився до вуха.
— Ні. Я роблю з тебе королеву.

Її обличчя спалахнуло від злості й від чогось іншого, чого вона боялася назвати.

---

Зустріч проходила у дорогому ресторані, який Артем, схоже, орендував повністю. За довгим столом сиділи його люди: серйозні обличчя, холодні погляди. Коли він увів Марту, усі підняли очі.

Він не залишив їй шансу сховатися. Його рука лягла на її талію, тримаючи міцно, демонстративно. Він посадив її поруч із собою, налив вина й сказав:

— Знайомтеся. Це моя жінка.

У голові Марти дзвеніло. Моя жінка. Вона хотіла закричати, що це неправда, що вона тут силоміць, але слова застрягли в горлі. Його пальці ковзнули по її коліну під столом, попереджаючи: мовчи.

Розмови за столом точилися про справи, про гроші, про людей. Вона не розуміла деталей, але бачила: усі дивляться на Артема з повагою і страхом. А іноді — на неї. З подивом, навіть заздрістю.

Вона відчувала себе річчю на виставці. Але ще гірше було те, що коли він нахилявся й щось шепотів їй на вухо, її тіло реагувало. Тепло розливалося всередині, серце билося швидше. І це зводило її з розуму.

---

Коли зустріч закінчилася, він повів її назад до машини. Марта йшла поруч, намагаючись тримати голову високо, але всередині все кричало.

— Ти зганьбив мене, — сказала вона, коли двері авто зачинилися.

Він розсміявся тихо, небезпечно.
— Навпаки. Я підняв тебе над усіма. Всі бачили, що ти моя.

Він нахилився, притиснув її до сидіння й поцілував. Поцілунок був грубим, владним, і вона відчувала, як всередині борються два вогні: ненависть і бажання.

Коли він відпустив її, Марта ледве могла дихати.

— Ти не маєш права так робити зі мною… — прошепотіла вона.

Він усміхнувся.
— Я маю всі права. Бо тепер ти належиш мені.

І вона знала: він вірить у це. І найстрашніше — її тіло теж вірило.