Розділ 11

День почався звично. Марта прокинулася пізно, пройшлася садом, сиділа на лавці з книжкою. Але цього разу у домі відчувалося якесь напруження. Слуги були куди метушливішими, охоронці частіше змінювалися на постах. І вже за обідом усе стало ясно.

Артем зайшов у їдальню й кинув коротко:

— Увечері їдеш зі мною.

Марта підняла очі від тарілки.
— Куди?

— У місто, — відповів він так, наче питання було зайвим. — І не смій відмовлятися.

Вона хотіла заперечити, але зустріла його погляд — холодний, сталевий, і замовкла.

---

Коли сонце схилилося до горизонту, до її кімнати зайшла служниця з великою коробкою. Усередині — вечірня сукня. Чорна, довга, відкрита плечима, з тонким шовком, що світився при світлі ламп.

— Це… для мене? — Марта навіть не повірила.

Служниця кивнула.
— Пан Артем наказав, щоб ви були готові о восьмій.

Марта стиснула тканину в руках. Це виглядало як виклик. Він хотів бачити її саме такою — ошатною, прикрашеною, на показ.

Її тіло тремтіло від образи. Він виводить мене, наче іграшку. Щоб усі бачили, що вона його.

Але о восьмій вона все ж вийшла.

---

Внизу на неї чекав він. Артем був у темному костюмі, строгому, і виглядав ще небезпечнішим, ніж завжди. Його очі ковзнули по ній зверху донизу, і він навіть не приховував, як уважно дивиться.

— Гарно, — промовив тихо. — Дуже гарно.

Вона відчула, як щоки запалали.
— Я не для тебе вдягнулася.

Він усміхнувся.
— Ти завжди для мене.

Він простягнув руку. Вона вагалася, але він узяв її пальці сам і повів до дверей.

---

У дворі вже стояла чорна машина з тонованими вікнами. Біля неї — двоє охоронців, які відчинили двері перед господарем і його супутницею. Марта сіла поруч із Артемом, і двері зачинилися за ними, відрізавши їх від зовнішнього світу.

Поїздка минала в тиші. Лише іноді вона ловила на собі його погляд — пильний, власницький, від якого серце билося швидше.

---

Ресторан був розкішним. Усередині сяяли люстри, грала жива музика. Але головне було не це — головне, як люди реагували на Артема. Щойно він переступив поріг, розмови стихли. Погляди оберталися, люди нахиляли голови, дехто поспіхом відводив очі.

Марта йшла поруч, і її тримали за руку так, наче це була невидима кайданка.

Офіціант провів їх до окремого столика біля панорамного вікна. Вино, страви, ідеальний сервіс — усе було для них. Але Марта бачила головне: кожен, хто проходив повз, кидав переляканий чи шанобливий погляд у бік Артема.

Він сидів спокійний, впевнений, і злегка стискав її пальці під столом.

— Ти бачиш? — запитав він, нахилившись ближче. — Це мій світ. І тепер він — твій теж.

Вона ковтнула клубок у горлі.
— Я не хочу цього.

Він усміхнувся.
— Ніхто тебе не питав.

---

Кілька чоловіків підійшли привітатися. Вони тисли Артему руку з обережністю, а на неї кидали швидкі зацікавлені погляди. Артем щоразу міцніше стискав її талію, змушуючи розуміти: вона поруч із ним і тільки з ним.

Вечеря минала повільно. Марта майже не їла — шматки застрягали в горлі. Вино трохи розслабило, але не зняло напруги.

Артем увесь час дивився на неї. Його погляд був надто відвертим, так що їй хотілося провалитися крізь землю.

---

Коли вони повернулися до машини, вечірнє місто світилися вогнями. У салоні було тихо, тільки їхні подихи. Артем раптом потягнувся ближче, торкнувся її щоки.

— Ти сьогодні прекрасна, — промовив він.

Вона відвернулася.
— Відпусти…

Але він не відпустив. Його губи торкнулися її вуха, шиї. Серце Марти закалатало, вона стиснула кулаки.

— Ти ненавидиш мене? — прошепотів він.

— Так, — вирвалося в неї.

Він засміявся тихо, глухо.
— Тоді чому тремтиш?

Вона закрила очі, щоб не бачити його.

---

Коли вони повернулися до дому, Марта відчувала себе в пастці ще глибше, ніж раніше. Бо тепер вона бачила: світ за воротами теж належить йому. І куди б вона не пішла — Артем там буде першим.

Але ще страшніше було інше: десь глибоко в душі вона почала розуміти, що її серце реагує на нього інакше, ніж розум.