Розділ 3

Ранок у будинку почався тихо, але для Марти він був сповнений невидимої напруги. Сонце лише почало пробиватися крізь важкі штори, створюючи довгі смуги світла на підлозі. Вона сиділа на краю ліжка, збираючи думки, намагаючись підготувати себе до ще одного дня під його спостереженням. Серце билося швидко, а в голові крутилося лише одне — як зберегти холодність і не показати слабкості.

Вийшовши до кухні, вона відчула знайомий запах кави, хліба і тютюну — усе одночасно заспокоювало і дратувало її. Кухарка тихо обережно розставляла посуд, а охоронець у кутку сидів мовчки, спостерігаючи за нею з рівною увагою. Все тут було під контролем, і Марта знала, що будь-який її рух відразу буде помічений.

— Доброго ранку, — пролунало позаду. Вона відразу відчула знайомий холодок у грудях.

Артем стояв біля дверей, його постава була такою впевненою, що навіть у спокої відчувалася сила. Його погляд ковзав по ній повільно, оцінюючи обличчя, плечі, руки, кожен рух її тіла. Марта відчула злість, але водночас незручне хвилювання, яке вона намагалася приховати.

— Доброго, — відповіла вона сухо, намагаючись не дивитися в його очі. Але він вже бачив усе, і її спроби приховати емоції лише додавали йому цікавості.

Він наблизився трохи, але не так, щоб загрожувати — рух був плавним, ненав’язливим, і водночас викликав у Марти неприємне хвилювання. Коли він торкнувся її плеча, ніби ненароком, вона різко відвернулася.

— Не треба, — сказала вона різко, серце калатало від гніву і страху одночасно.

Артем лише злегка посміхнувся. Його погляд залишався спокійним, але в ньому була неприхована зацікавленість і легка роздратованість від її відвертої реакції. Він не хотів завдавати їй болю; він хотів, щоб вона відчувала присутність його сили, його увагу, його бажання, яке він ще не дозволяв собі повністю проявити.

Прогулюючись садом, Марта намагалася відволіктися на квітники, запах трави, шелест листя. Але вона відчувала його присутність позаду, його руки, які могли торкнутися, його погляд, який немов проникав у найпотаємніші куточки її душі. Кожен рух Артема змушував її відчувати суміш страху, ненависті і неприємного хвилювання.

— Ти добре себе почуваєш? — запитав він тихо, його голос спокійний, але насичений тією владою, яка не залишала простору для байдужості.

— Я… так, — відповіла вона, намагаючись звучати рішуче, але відчула, як коліна трохи підкошуються від напруження.

Він підійшов ближче, торкнувся її руки, ніби випадково, і Марта різко відійшла, стискаючи кулаки. Вона ненавиділа його, ненавиділа його погляд, його присутність, його бажання торкатися її, і водночас її тіло реагувало на цей дотик, змушуючи її відчувати ще більше роздратування і внутрішній хаос.

Вдень Марта зустрілася з подругою, яка прийшла привітатися і принесла новини з міста. Вони сиділи в кімнаті для гостей, пили чай, але думки Марти весь час поверталися до Артема. Вона відчувала, що його погляд і дотики переслідують її навіть на відстані, навіть коли він фізично не поруч.

Після зустрічі з подругою Марта на деякий час залишилася сама в бібліотеці. Книжки, високі полиці, запах старих сторінок — усе це мало заспокоювати, але серце її калатало від очікування. І він увійшов. Його поява завжди була тихою, майже непомітною, але водночас відчутною на рівні шкіри. Він підійшов ближче, торкнувся її руки, але вона швидко відсахнулася.

— Ти не зможеш відвернутися на завжди, — тихо сказав він, і його голос був спокійний, але в ньому звучала легка іронія.

Марта обернулася, її обличчя горіло від злості і внутрішнього хвилювання. Вона ненавиділа його, ненавиділа, що він так легко читає її, ненавиділа те, що кожен дотик його рук викликав у ній неприємні, небажані емоції. Але одночасно вона не могла повністю ігнорувати цю присутність.

Вечір минув у мовчанні. Вона сиділа біля вікна, дивлячись на темний сад, на світло, що пробивалося крізь штори. Її серце калатало, думки були хаотичні, але вона твердо знала: вона не дозволить йому порушити її межі, навіть якщо тіло і розум іноді бунтують.