Розділ 37. Обід і нові можливості. Від першої особи Люсі

Я вдруге за сьогодні постукала у двері номера Аерона й Уга. З-за дверей одразу пролунав голос Аерона, який дозволяв увійти.

Він сидів біля низького столика перед телевізором і саме збирався снідати. Перед ним на великій тарілці височіла гора золотавих скибочок, схожих на смажену картоплю, поруч лежав акуратний шніцель. Поряд стояла велика чашка з гарячим напоєм.

Усе виглядало й пахло настільки апетитно, що я, пригадавши свій жалюгідний сніданок, ошелешено видихнула:

— Як?! Як тобі це вдалося?

Аерон простежив за моїм поглядом і посміхнувся.

— Люсі, я просто зробив замовлення через панель. Але є нюанс: інтелектуальний помічник у твоїй кімнаті не розпізнав у тобі землянку — тут вони майже не бувають. Найімовірніше, тебе прийняли за мешканку планети Сенко-У. Тому твій сніданок… хм… вийшов доволі специфічним.

Він кивнув у бік столу.

— Давай я замовлю щось і для тебе. Приєднуйся — пообідаємо разом.

— Із задоволенням. Можна яєчню з беконом і тостом? І каву з вершками… якщо це можливо.

Поки Аерон чаклував над панеллю замовлень, зі спальні вийшов сонний Уг і, звісно ж, одразу заявив, що теж не проти скласти нам компанію.

Ми втрьох насолоджувалися обідом, час від часу відволікаючись на мерехтливий екран телевізора. Випуск новин потопав у нав’язливій рекламі, а потім знову повертався до подій у всесвіті.

— Люсі, — Уг ткнув виделкою у свою порцію, — якщо ваша «кава» справді прискорює роботу мозку, чому ви досі не захопили галактику? Чи вся енергія йде на те, щоб вигадувати нові способи пакувати смажену курку в тюбики?

Я розсміялася, роблячи ковток божественного напою. Після ранкової «мікстури», яєчня з беконом здавалася їжею богів, а компанія друзів і бурчання Уга створювали майже домашній затишок.

— Тобто, — продовжив Уг, зазираючи в мою тарілку, — ви берете те, що могло б стати птахом, смажите це на вогні й називаєте чудовим початком дня? Жорстоко… Особливо з огляду на моє походження.

Він знизав плечима.

— Хоча я не проти. Але тільки на десерт.

— У моєму номері мене прийняли за когось із несумісною системою харчування, — сказала я. — Підозрюю, на обід мені подали б мокрий пісок із сушеними комахами. Тож у вашому товаристві я насолоджуюся… англійською кухнею. І кава з вершками зараз здається мені справжнім дивом.

— Та сама чорна рідина, після якої серце стукає, мов несправний варп-двигун? Обожнюю землян. Ви живете так, ніби у вас попереду ще щонайменше п’ять життів.

Він махнув виделкою в бік екрана.

— Не перемикайте! Я хочу дізнатися, чи долетить той божевільний робот-пилосос до сусідньої галактики, чи його все-таки перехопить митниця!

Особисто мені новинний канал здавався суцільним анекдотом.

«Скандал у секторі Омега: розумний дім подав до суду на власників через поганий музичний смак. Будівля забарикадувала двері й вимагає вмикати класику».

«Вчені попереджають: хмара загублених лівих шкарпеток досягла критичної маси й формує нову малу планету в системі Сатурна».

«Черговий затор на гіперпросторовій магістралі М-81: вантажівка з рідким азотом заблокувала з’їзд до торгової станції. Орієнтовний час очікування — три світлові дні».

— От бачиш, Люсі, — Уг тикнув виделкою в екран, — навіть у залізяк дах злітає. А ти переживала через свій сніданок.

Картинка змінилася — почався рекламний блок.

Оксамитовий голос диктора заговорив про міжгалактичні круїзи на кораблі «Целестіал Лайн», обіцяючи комфорт і подорожі до смарагдових пляжів, чарівних садів, театрів, музеїв і ресторанів.

На екрані з’явилося стилізоване зображення розкішного космічного лайнера, що плив крізь різнобарвну туманність Надії.

Голос диктора лунав м’яко й урочисто:

— Набридла рутина одного виміру? Мрієте про подорож, яка змінить вашу ДНК?

Кадр змінився на панорамний вид із величезного ілюмінатора — повз корабель повільно пропливала зірка.

— Ми запрошуємо вас у незабутню міжгалактичну подорож просторами Великого Спірального Шляху!

— До ваших послуг — ультракомфортабельні каюти класу «Наднова», де гравітація підлаштовується під найвибагливіші бажання, а краєвид за ілюмінатором перевершує будь-яку уяву. Проведіть вечір у панорамному ресторані під відкритим і абсолютно безпечним космосом!

На екрані промайнула серія яскравих кадрів різних планет.

— Ваша програма буде насичена до межі! Ви побуваєте на світах, про які інші лише читають у гало-мережах. Відпочиньте на смарагдових пляжах Аквамарина Prime, вдихніть аромати кришталевих садів системи Дубацестарна, відчуйте адреналін у ширяючих містах Ліссаелі!

На екрані миготіли неуявні види з інших планет.

— І, звичайно ж, ви відвідаєте Скрібо — планету-бібліотеку та великий Моноліт Знань. Оцініть масштаб нескінченних архівів, що зберігають історію тисяч цивілізацій. Пройдіться тихими коридорами музеїв, де кожен експонат старший за вашу рідну зірку. Доторкніться до мудрості століть.

На екрані з’явилася велична споруда, що губилася в хмарах і нагадувала розгорнуту книгу або стос стародавніх рукописів.

— «Целестіал Лайн» вирушає через два дні! Гранд-старт із центрального космопорту. Місця тануть швидше, ніж комета в короні зорі!

— Поспішайте! Лише сьогодні — знижка тридцять відсотків на тури «Все включено» при бронюванні через нейроінтерфейс! І бонус для перших ста пасажирів — безкоштовний коктейль «Світанок на Андромеді» під час посадки!

— Міжгалактична подорож із «Целестіал Лайн». Космос ближче, ніж ви думаєте!

Я завмерла.

Аерон узяв пульт, поставив рекламу на паузу й подивився мені просто в очі.

— Як думаєш, це наш шанс?

Я згадала слова Марти: «Випадковостей майже не буває».

— Вони летять на Скрібо… — тихо сказала я. — Саме туди, куди ми намагаємося потрапити.

Я повільно поставила чашку на стіл.

— Це пастка?

Аерон ледь помітно кивнув.