Розділ 27. Вибір шляху. Від першої особи Люсі

Раду зібрали у вітальні: я, Аерон, Уг, а також сер Річард і Марта.

Марта принесла чай. Сер Річард стояв біля каміна так, ніби перебував на військовій нараді. У повітрі висіла напруга, і я відчувала її майже фізично.

— Нам потрібно визначити напрямок, — почав Аерон. — Ми не можемо рухатися навмання. У нас є конкретні цілі. Ми шукаємо Руйнівника світів і мінерал Сіре Серце. І вони пов’язані між собою.

— А мені потрібно повернути Лукасові нормальне життя. За будь-яку ціну, — тихо додала я.

Аерон кивнув.

— Думаю, почати слід із пошуку інформації про Руйнівника світів. Якщо ми хочемо стати для нього гідними співрозмовниками, нам потрібно дізнатися його справжнє ім’я. А найкраще знання здобуваються у спеціальних місцях. Нам необхідно вирушити на планету Скрібо.

— Ми ніколи на Землі про неї не чули, — сказав сер Річард. — Чому саме туди?

— Скрібо називають Великим Монолітом Знань Всесвіту, — продовжив Аерон. — Це планета-архів, серце найгармонійнішої та найрозвиненішої цивілізації у відомому космосі. Її бібліотеки займають цілі континенти: нескінченні ряди фоліантів у палітурках із матеріалів, походження яких давно забуте, кристалічні сховища з терабайтами оцифрованих реальностей, голографічні архіви, де історія відтворюється просто перед очима.

— Інтелектуальний голод там нікому не загрожує, — вставив Уг.

Аерон ледь усміхнувся й продовжив:

— До речі, стати Хранителем на Скрібо — найвища честь у найближчих галактиках. Там служать найкращі уми: філософи-метафізики, лінгвісти, які знають мови зірок, кібер-ченці. Вони не просто підтримують порядок — вони є живими фільтрами мудрості. Хранителі знають про Божественні сутності більше, ніж ті самі про себе пам’ятають.

Уг миттєво зобразив репортера з уявним мікрофоном:

— Це Скрібо! Подивіться ліворуч — там найрозумніший хлопець із туманності Андромеди обережно витирає пил зі сувою, якому трильйон років. Подивіться праворуч — там оцифрована автобіографія якогось стародавнього імператора, який зруйнував три цивілізації через алергію на шум. І так далі… і так далі!

Я мимоволі посміхнулася.

— І як нам туди потрапити? — запитала я.

Аерон зробив ковток чаю й повільно пройшовся вздовж столу.

— Через портал.

Сер Річард ледь усміхнувся.

— Це очевидно. Але де його знайти?

Аерон зупинився.

— Проблема в тому, що портали бувають різними.

Я уважно подивилася на нього.

— Я вже починаю звикати до того, що в цьому Всесвіті навіть найпростіші речі мають складну природу.

— І це правильна звичка, — спокійно відповів Уг.

Аерон продовжив:

— Є прямі портали. Вони ведуть одразу туди, куди потрібно. Без обхідних шляхів і проміжних світів.

— Ідеальний варіант, — сказав сер Річард.

— Так, — кивнув Аерон. — Але такі портали найдорожчі. Їх створюють майстри просторів або стародавні навігаційні системи. Ціна може сягати трьохсот муринійських алмазів… а іноді й більше.

— Муринійських алмазів? — перепитав сер Річард. — Гадаю, вони з планети Мурінія? Розкажіть детальніше.

Аерон на мить замислився.

— Мурінія — це Монетний двір Всесвіту. Планета-самоцвіт, прихована в самому серці Бурштинової туманності, у спіральній галактиці Перлінос. Це місце не просто багате на ресурси — воно є фундаментом усієї міжгалактичної економіки.

Він зробив коротку паузу.

— Муринійські алмази мають внутрішній резонанс. Кожен камінь володіє унікальною частотою вібрації, яку неможливо підробити. Саме тому вони стали універсальною валютою у Всесвіті. Дрібна крихта використовується для повсякденних розрахунків між світами. А Великими Кристалами оплачують купівлю планет або будівництво цілих флотилій.

— І це ще не все, — додав він. — У шахтах Мурінії видобувають «живу ртуть» та «ехо-метал» — речовини, без яких були б неможливими міжзоряні перельоти й миттєвий зв’язок.

Уг знову миттєво перевтілився у космічного репортера:

— Ласкаво просимо на Мурінію — місце, де камінь під вашим чоботом коштує дорожче, ніж увесь родовід до десятого покоління! Тут буквально дихають пилом, жменя якого здатна купити невелику комету. Просто приголомшливо! Ви щойно дізналися про найбагатший кар’єр у Всесвіті!

— Триста… — тихо промовила Марта. — Я так розумію, це шалені гроші.

— У нас їх немає, — спокійно відповів Аерон. — Але існують і портали через усталені шляхи. Вони дешевші й ведуть через стабільні галактики, через кілька переходів. Це довше… зате надійніше.

— І, мабуть, безпечніше, — додав сер Річард.

— Відносно, — хмикнув Уг.

— А безкоштовні портали існують? — запитала я.

Уг широко посміхнувся.

— Безкоштовні — це і є хаос. Нестабільні, непередбачувані. Вони можуть привести будь-куди, у будь-який відрізок часу… або просто розірватися під час переходу.

Я відчула холодок усередині.

— Але іноді саме через такі портали можна потрапити туди, куди інакше дістатися неможливо, — тихо додав Аерон.

У кімнаті запала тиша.

— Тобто двері в моїй квартирі — це портал одноразового призначення? — запитала я. — У світ, що руйнується? І він відкрився лише тому, що Знищувачу знадобилася душа мого брата?

— Наскільки я розумію — так, — відповів Аерон.

— А як ви з Угом потрапили в той світ?

— Теж через портал, — сказав Аерон. — Але він постійно змінював своє положення. Той світ… зникає. Простір там увесь час зміщується. Портали не здатні довго триматися на одному місці.

— І саме тоді ви зустріли Люсі, — тихо сказала Марта.

— Так, — підтвердив Аерон.

Я згадала той момент. Дивне відчуття… ніби все це сталося не випадково.

— А на Землі? — запитала Марта.

Аерон похитав головою.

— На Землі стабільних порталів не існує взагалі.

— Лише ті, що відкриваються кимось іззовні, — додав Уг.

Я мимоволі подивилася на двері своєї квартири.