Розділ 23. Перепочинок між світами. Від першої особи Люсі

Аерон повільно одужував. Він багато спав — струс мозку давався взнаки. Його дихання ставало рівнішим, і це поступово заспокоювало мене. Я змінювала йому пов’язки на стегні. Вивихнуте плече турбувало його дедалі менше.

Уг, навпаки, насолоджувався життям. Він їв із таким задоволенням, ніби все своє існування готувався саме до цього моменту. Пробував усе підряд, відкривав для себе нові смаки й робив це з виглядом дослідника, який щойно наблизився до великого відкриття.

Він дивився кінокомедії та, з особливим захватом, мультфільми. Іноді з вітальні долинав його гучний сміх. При цьому сидів він із абсолютно серйозним виразом обличчя, а потім раптом починав реготати й радіти так, ніби щойно збагнув один із фундаментальних законів Всесвіту.

— Неймовірно, — заявив він одного разу, не відриваючи погляду від екрана. — Істота падає з висоти, врізається в землю, розплющується… а за секунду вже підводиться й іде далі.

Він задумливо примружився.

— Це або найвища форма регенерації… або дуже оптимістична брехня. Хоча… — він нахилив голову набік, — якщо достатньо довго ігнорувати наслідки, вони іноді й справді зникають. Досить зручна філософія.

Я мимоволі посміхнулася.

— Це просто мультфільм.

— Тоді я вимагаю таких самих законів фізики, — спокійно відповів Уг. — Моя спина повністю підтримує цю ініціативу.

Іншим разом він задумливо жував печиво, не відводячи очей від екрана.

— Дивно… у вашому світі істоти добровільно спостерігають, як інші істоти потрапляють у безглузді ситуації… і отримують від цього задоволення.

Він кивнув сам собі.

— Хоча, якщо замислитися… зараз я роблю те саме. І мені це подобається. Це трохи тривожно.

Я часто заходила до кімнати Лукаса. Просто сідала поруч із братом, брала його за руку, і ми мовчали. Іноді мені здавалося, що ця тиша і є нашою розмовою. Спокійною, тихою, зрозумілою без слів.

На третій день я відвідала Марту й сера Річарда.

Я розповіла їм усе: про портал, про мертвий світ, про Уга, який урятував мене, і про поранення Аерона.

Марта слухала уважно, іноді хмурилася, іноді мовчки кивала.

Сер Річард виглядав приголомшеним — особливо тоді, коли усвідомив, що в моєму домі перебувають справжні галактичні мандрівники.

Сім’я Вітморів із цікавістю прийняла моє запрошення завітати в гості.

Марта зібрала повний кошик трав, а сер Річард помітно хвилювався і, здається, саме тому вирішив одягнути циліндр.

Марта відразу попрямувала до Аерона. Оглянула його рани, обережно перевірила пульс, а потім приготувала якийсь особливий трав’яний відвар. Кімнату одразу наповнив теплий терпкий аромат. Після цього вона тихо розмовляла з Аероном, і я вирішила їм не заважати.

Її чоловік, сер Річард, чемно представився, побажав Аеронові якнайшвидшого одужання. У мене склалося враження, що він насилу стримується, аби не засипати його десятками запитань, але поважає його стан.

Зате все, чого він не запитав у Аерона, з лишком компенсував у розмові з Угом. Їхнє знайомство вийшло… феєричним.

Уг базікав без угаву, розповідаючи неймовірні історії про інші світи — половина звучала як відверта вигадка, а друга половина цілком могла виявитися правдою.

Сер Річард слухав, сяючи від захвату.

— То ти з планети Крргм? — обережно поцікавився він.

— Із кількох, — поважно відповів Уг. — Я волію не обмежувати себе географічно.

— І які там… ну… люди?

— Люди? — Уг замислився. — На планеті Крргм, наприклад, у всіх по чотири руки. Дуже зручно, особливо коли потрібно одночасно працювати, їсти й сперечатися із самим собою. У них це вважається ознакою зрілої особистості.

Він зробив паузу, явно насолоджуючись увагою.

— Бував я і на планеті С’ілл. Місцеві — вилиті розумні щури з амбіціями оперних співаків. У них є чарівний звичай: замість привітання вони плюють тобі під ноги. Як виявилося, це найвищий прояв довіри. Якщо в тебе не плюнули — значить, тобі не довіряють.

Він із серйозним виглядом кивнув.

— Дуже незручна традиція для перших побачень.

Сер Річард моргнув, але не перебив.

— А ще була П’ята Слизова планета в туманності Мурашник, — продовжив Уг. — Там гравітація працює за розкладом. Одного разу я запізнився на «падіння» і завис між поверхами на три години. Це надзвичайно сприяє переоцінці життєвих рішень. А час у них має смак лимонаду. Якось я снідав там зі своїм відображенням із майбутнього. Воно виявилося значно приємнішим, ніж я очікував.

Він відкусив шматок шоколадного печива й задумливо додав:

— Раса Омні — це світлові кулі, які спілкуються виключно через почуття провини. Дуже ефективний спосіб. За п’ять хвилин ти вже перепрошуєш за речі, яких іще не скоїв. А варто сказати щось хороше — вони починають вібрувати від захвату. У їхньому світі немає в’язниць. Є лише «Кімнати сорому». Надзвичайно дієва система.

Сер Річард слухав майже не кліпаючи, час від часу роблячи нотатки у своєму блокноті.

— А на Лабарусі, у Дірявій Галактиці, правила дорожнього руху діють одразу в п’яти вимірах. Щоб перейти дорогу, потрібно не лише подивитися ліворуч і праворуч, а ще й перевірити, чи не переходив ти її вчора і в якому був настрої. Це впливає на траєкторію.

Він тяжко зітхнув.

— Місцева поліція — механічні чайки. Вони штрафують за «недостатньо оптимістичний вираз обличчя». Мені довелося посміхатися так довго, що звело вилиці. Хоча фонтани з глінтвейном це частково компенсують.

Пізніше сер Річард і Уг влаштувалися в бібліотеці. Вони пили коньяк зі старовинних келихів, курили сигари й грали в шахи. Уг продовжував говорити без упину — схоже, він нарешті знайшов вдячного слухача.

— Цікава гра, — зауважив він, розглядаючи шахову дошку. — У вас тут фігури підкоряються правилам. Це викликає підозру. З мого досвіду, усе, що підкоряється правилам, або ламається… або бреше.

Вони сиділи так дуже довго, насолоджуючись товариством одне одного.