Глава 2. Серйозна справа.

Вся команда, разом з наставницею, вже тіснилися у неї в кабінеті й обговорювали план дій.  Та стояла як начальниця, стояла, спершись руками об стіл. Її палкі, червоним полум'ям, очі оглядали всіх підлеглих. Нарешті Вікторія видихнула і сіла у своє шкіряне крісло. Склавши руки на столі, звернулася до них:

 - Так, давайте по порядку, - вона стала заспокоювалася.

 - Нам потрібен план, - нестримно сказала Василина, підбігши до столу начальниці.

 - Вася ... - звернулася до неї огр.  - Май терпіння.

Фея злегка почервоніла і відійшла в куток кімнати. Взриглабомм сидів у кріслі перед Вікторією, краєм ока глянув на фею і злегка посміхнувся, але після суворого погляду Вікі, як солдат сів рівно та уважно дивився на начальницю. Та потерла перенісся. Різко змінилася в емоції, відкрила шафу в столі й дістала звідти планування якогось музею. Ті, хто стояв, підійшли до столу ближче, окупувавши його з усіх боків.

 - Це - «Художній Музей».  Наскільки мені відомо, там можливо наступне пограбування.  - вона зробила паузу і продовжила: Давайте розподілимось.

Всі переглянулись.

 - Діор, Люда, Взриг, Вермандо, Ернест і Макс. Ви підете в музей цього вечора.  - вона глянула на них, - Я і Ліса залишаємося тут, нам потрібно поговорити з тим гномом.

 - Чому я не можу піти в музей?!  - Василина обурилася.

 - У тебе крила, з яких світиться пилок, ти занадто помітна в темряві. - спокійно пояснила Вікі

Фея склала руки на грудях і надулася.

 - Взриг і Діор - зайдете із західного боку.  Вермандо - зі східного ... - не встигла договорити начальниця як її перебив спів Взрига.

 - Чарівни-и-и-ий схі-і-і-і-ід - проспівав гоблін.

Начальниця стукнула кулаком по столу - з нею жартувати в цей час не можна. Взриг злегка підстрибнув на кріслі й отримав потиличника від Люди.

Вікторія продовжила:

 - Ернест, ти зайдеш з заднього входу. Трохи ближче до Веру. Макс і Люда - ви заходите з центру і ховаєтеся в одному з центральних коридорів. Коли зловите злодіїв - ми з Василиною будемо там.

Дослухавши останнє, фея зраділа й тихенько плеснула в долоні.

Настав вечір. Команда знову обговорила свій план дій. Василина тільки сердилася і бубоніла. Всі ігнорували її, навіть легковажний гоблін був сильно захоплений планом - нарешті він зможе використовувати вибухівку або свою бомбометалку. Коли майже всі розібралися зі своєю "роботою", фея не витримала і підійшла до Вікторії:
 - Чому ми не пішли днем ?! Або завтра?! - Вася розлютилася і вже не стримувала емоцій. - Чому ?!
По її щоках почали текти сльози, їй було прикро, дуже прикро. Вона не розуміла через що до неї так відносяться. В її голові завжди були одні і ті ж думки: "Це тому що я виглядаю маленькою? Або я їм не потрібна?".  Хоч вона і бубонить завжди, але у неї дуже добре серце і душа.  Василина ніколи не показувала своїх сліз, а тут, її залізна маска дала тріщину...
 - Вася, я ж говорила, - начальниця зітхнула.  - тому що, вони можуть вкрасти магік цього вечора.

Вікторія знала, що Василині прикро, за те, що їй не дають складної роботи. Ту роботу, яку фея виконає, не дивлячись ні на що. Але Вікі не хотіла, щоб та постраждала і Вася це теж розуміла, але фея не може прийняти цього.
Вікі відійшла від столу, на якому лежав розписаний план музею, і вирішила підійти до Васі, втішити її.  Але та не захотіла приймати підтримку і вибігла з кафе-бару. Її колеги були дуже шоковані таким відкриттям емоцій, але йти ніхто не став. Пару секунд подумавши, Вермандо зірвався з місця і пішов за феєю.

Та сиділа на кам'яному бордюрі, обхопивши руками коліна. Її плечі тремтіли - вона плакала. Вампір безшумно наблизився до неї і сів поруч. Вона його не помітила, а може і почула, але не стала цього показувати. Вампір сидів і підняв голову до неба, розглядаючи зірки.  Небо було темно-синім, наче описуючи стан душі Василини. Але небо, на подив, було чистим - можна було чітко бачити величезну кількість зірок.
 - Як ти зараз, - тихо промовив вампір.
Василина перестала плакати, повернувши голову в його бік і запитала:
 -Що? - чмихаючи носом фея здивовано глянула на непроханого співрозмовника.
 - Небо таке, як ти зараз - він глянув на неї.

Його червоні очі, що світилися в темряві, дивилися на фею, заглядали в її душу. Він намагався зрозуміти її, намагався використовувати свою силу, але не зміг. Вона здогадувалася, що він може використовувати силу, тому перевела погляд, своїх малинових очей, до неба. Вампір здивувався: «Раптом вона щось побачила?»  і різко обернувся: вечірня вулиця, далеко видно силуети і світло від магазинчиків.
 - Навіщо ти прийшов, - це здавалося питанням, але було просто думкою в слух.
Вермандо посміхнувся і поклав руку на її плече, Вася здригнулася і хотіла його стукнути, замахнулася, але опустила руку.
 - Не треба, - вона почала вставати.
Вампір встав слідом і призупинив її. Та обурилася, зробивши серйозне обличчя: «Що ти від мене хочеш?».
 - Може поговориш?  - спокійно запитав.
 - Я начебто вже поговорила, безкоштовний психолог мені не потрібен, спасибі.
 - Грубиш?  - глузливо він сказав.
 - Тобі-то нагрубити, - так само і відповіла.  - Взагалі-то, вам потрібно в музей.
 - А чого-ж так офіційно?  - пожартував вампір.
 - Це не тільки до тебе, - з таким ж глузуванням.  - або ти один на роботі?
Вермандо посміявся і повів фею назад в кафе.

Начальниця зустріла їх обіймами.  І різко з «милої та пухнастої» перетворилася на «начальницю», сказавши, що пора виходити. Взриг кулею вилетів з кафе, навіть не дочекавшись свого товариша - Діора.

Кожен розбігся по своїм «завданням». Вермандо пішов по довгому шляху, хоча йому все одно - він же вампір. Люда і Макс вирішили скористатися таксі, Ернест став бігти по різних шляхах до музею, щоб перекрити все своїм запахом, для заплутування злочинців.

А Взриг біг так швидко, що Діор довго не міг його наздогнати. Нарешті драу знайшов зріз через вуличку і став ловити гобліна. Темний ельф перегнав його, але щоб зловити гобліна, сховався у кущі, який стояв неподалік, та чекав.  Коли зеленошкірий об'єкт добіг до того самого місця, Діор зловив його за шкірку і зупинив.