Глава 1. Підпільне агентство.

Після магічного вибуху - весь світ потихеньку почав заселятися міфічними істотами. Але центр всього цього - був у місті Дніпро, в Україні. Вулиці стали схожі на «злиття» двох різних світів: десь могли зростати гриби, що світяться, квіти незвичайної форми; у лісах з'явилися «фантастичні затишні куточки» де, іноді ховалися істоти; як з-під землі з'явилися незвичайні будиночки гномів, ельфів і фей. Багато людей спочатку боялися такого контакту - потім звикли і навіть подружилися з багатьма расами.

Тепер побачити на вулиці фею або вухатого ельфа - було звичайною справою. На «людських» роботах можна було спостерігати дивних працівників. У банках - тролі, горгони, гобліни. В офісах - вампіри, гідри, перевертні. У лікарнях - феї, фурії, енти, ангели. У кафе та ресторанах часто - дракони, ельфи, феї, перевертні, вампіри. У деяких людей навіть стали зустрічатися магічні здібності, та й гібриди людини та міфічної істоти були звичайною справою. А ось в поліції працювали майже всі раси - така собі збірна солянка.

Ранок понеділка. На вулицях ціла юрба - не протиснутися. Незвичайні кольори деяких будівель, раптова рослинність, яка стирчала з-під асфальту. Он там, поруч з торговим центром - ціла мережа грибних будиночків-магазинів. Тут і там можна зустріти тих, хто поспішає на роботу - людей і інших істот. З'явилося більше транспорту, хоча і це не допомагає - все одно вони так забиті, що відчуваєш себе як шпрота у банці.

Перехожі спокійно йдуть по справах, хтось по шляху заглядає в магазинчики. Десь з натовпу почувся крик:

-А ну стій! Злодій! - у натовп увірвався темний ельф.

Злодюжка обернувся, глянув на переслідувача і показав йому язика. Але злодюжка - зросту як 10-річний хлопчик, тому ельф цього не побачив.

- Не спійманий не злодій! - звідкись почувся писклявий голосок.

- Я тебе розчавлю дрібний жук! - натовп злякався темного ельфа* і швиденько почав розходитися перед ним.

Раптом, злодюжка перестав відчувати землю під своїми ногами, він став дригати своїми маленькими ніжками і пищати. Драу підняв його за комір:

- Зловив, - ельф посміхнувся і почав трясти, немов ганчірку, злодія. - А ну, гном, гони те, що вкрав!

Гном* злякався і почав ревіти, тремтячими руками, дістаючи з-за пазухи невелику сумочку. Почулися «звуки» пилку. Як по небу крокуючи, до них підлетів гоблін*, приємної, на подив, зовнішності, з дамою на руках. Він акуратно поставив жінку на асфальт, підійшов до ельфа та гнома, вихопив з тремтячих маленьких рук сумочку і повернув її власниці. Від щастя жінка заплакала, не стрималась і обійняла гобліна.

Той здивувався і ледь не вдавився власною слиною. Неохоче поплескав даму по спині:

- Ваше "спасибі" прийнято, - сказав він нудним голосом і відсунув її від себе як прилипливу дитину.

А бідного гнома досі тріпав злий темний ельф. Гном намагався зняти з себе кофточку, щоб втекти, пищав на всю вулицю, але ельф тримав його міцно і тріпав - відповідно.

- Ну не ображай ти маленького, - знущально сказав гоблін, який встиг підійти до них і поклав руку на плече ельфа. - Він нам взагалі-то живим потрібен.

-Тікав ще, шахрай! - кричав на вухо гномові ельф, трясучи його ще сильніше.

- Ну все-все-все, - заторохтів гоблін і почав розмахувати руками.

Сяк-так гоблін все ж зміг віддерти злодюжку-гнома від темного ельфа. На обличчі гнома заграла дитяча посмішка, думаючи, що його так просто відпустять, але не так сталося – як гадалося: гоблін поставив його на землю і тримав за руку, як дитину, міцно-міцно.

- Нагадай мені, Взриг, навіщо ми це робимо? - ельф подивився на свого товариша.

- Ти - намагаєшся стати більш людяним, а я так - по-приколу, - знизав плечима гоблін.

Вони йшли по вулиці яка нагадувала покинуте місто у заростях. Через деякий час вони вже були у кафе-барі "Ярило", хлопці зайшли туди і підійшли до барної стійки. Бармен-перевертень* кивнув і відкрив потаємний хід. Вони почали спускатися вниз по сходах. Гном декілька разів намагався втекти, але у Взриглабомма дуже міцна хватка. У барі було підпільна будівля, де збиралися тільки ті, хто працював в детективному агентстві, а злочинців відправляли в спеціальну в'язницю.

- О-о-о, як вам виклик? - з насмішкою сказав вампір*, який грав у більярд.

- Дуже добре. - грубим голосом відповів ельф і злобно сів на стілець.

- Тобі як зазвичай? - до нього підійшла жінка-огр*.

- Так. - коротко відповів він і став очима шукати гобліна. - А де цей?

- Він з гномиком до начальниці пішов, - відповів йому той же вампір цілячись по кулі.

- Е-е-ех! - крикнув Взриг і плюхнувся на диван, ну і подушки підстрибнули разом з ним. - ВЕРМААНДО! Скільки куль закотив?

У гобліна був голос як у божевільного вченого, хоча він і так був з невеликою пришелепкуватістю. Після подиву на обличчі вампіра - гоблін заливався сміхом. А Вермандо, тим часом, сильніше "заточував" свій кий. Незабаром з тацею і напоями до кімнати зайшла жінка-огр.

- Хлопчики, розбираємо кому-що. - вона поставила тацю на більярдний стіл.

Вермандо взяв звідти червоний напій, збовтав і почав пити. Похмурий ельф підійшов до таці і взяв невелику склянку. Огр помітила, лежачого на животі Взрига, який як дівчинка мотиляв ногами і тримав в руці пульт від телевізора.

- О, ти вже тут? - перепитала огр.

- Лю-ю-ю-юдик, – протягнув він. – а не подаси мені той коктейль?

Люда зітхнула, і передала напій у руки гобліна. Сама Люда взяла собі стакан з равликом и присіла поряд з драу. З сильним гуркотом до кімнати влетіла маленька фея*. Вона спустилась до пола і за секунду стала людського зросту. Самовпевнено підійшла до компанії і з незадоволеним обличчям промовила:

- Чому вас завжди викликають до роботи?! – звернулася вона до драу. – Це нечесно!

Вона стала в ображену позу, її довгі хвостики, рожевого кольору до талії, літали як віяло, якщо вони б були гострі або тверді, то давно б порозрубували усіх навколо. Вона завжди була такою, це дуже тішило вампіра. Вермандо відклав бокал і підійшов до неї. Та здивувалася и відійшла від нього на кілька метрів до стіни, той посміхнувся: