Розділ 4

Йому снилося, що лоба облизувала коза.

Юрко спочатку усміхнено просив його не чіпати, а потім насупився й почав відмахуватися. Розбуркав молодого чоловіка дзвінкий дитячий сміх. Біля нього стояли дві дівчинки з фломастерами і аж присідали від веселощів.

— Ну, хоч комусь смішно, — прошепотів Юрко.

У цю мить в кімнату очікування ввійшла Світлана Людвігівна. Виглядала стурбовано, через що у чоловіка все в середині опустилося.

— Шо? — спитав тихо і зблід.

— Отримала результат аналізу. Деякі показники завищені.

— Та ви шо?! — витріщив очі й погляд забігав по кімнаті. — Хто б міг подумати?

Лікарка з підозрою поглянула на чоловіка.

— Ви нічого не хочете сказати?

— Ні, — вистрілив пулею.

— Щось мені підказує, що з тими аналізами таки був якийсь фокус.

— А, може, я таки погано баночку помив, а? — почав вмикати дурня.

— Та то якраз від ємності не залежить. Угу… — оглянула його. — А що у вас на обличчі?

— Де? — шмигнув до дзеркала.

А там посеред лоба красувався рожевий бант, намальований фломастерами. Діти, що спостерігали за ним, знову покотилися зо сміху.

— Схоже на знак, — загадково підмітила гінекологиня. — У вас на лобі написано, що буде дівчинка.

— Думаєте? — спробував витерти «картину», але безуспішно.

— А сьогодні день такий. Ваша пара не хотіла знати стать дитини, а доля сама вам підказала. Що ж, не відпущу вашу дружину в такому стані. Прийдеться провести ще додаткові обстеження, поспостерігати.

— Та ви шо?! Бачили, який вже час? Темно на дворі, — почав тикати в годинник.

— Що для вас зараз важливіше?

— Я можу побачитися з Діаною?

— Ходімо, я вас проведу.

— Слухайте, думаю, не варто так реагувати на ті аналізи, — почав акуратно, коли вони ввійшли у відділення стаціонару.

— Це ж чому?

— Ну, раптом я порушив якісь правила здачі аналізів і воно ото так показало. Чи тара… була… — запнувся, бо Світлана Людвігівна в цей момент зупинилася й врізалася в нього суворим поглядом.

— Що ви тільки що сказали? Ви порушили правила здачі? А ви тут до чого? Допомагали здавати, чи що? Чи, може?.. — звузила очі.

— Ні-ні-ні! Що ви? Я тут яким боком?

— Стривайте… — замислилася. — Такі завищені показники може показати алкоголь. А я дуже сумніваюсь, що ваша дружина б його вживала. Ви нічого не хочете мені розказати?

— Та я ж нічо… Я ж… Що там… Ну, а шо я? — почав молотити все підряд, розводячи руками.

— Признавайтеся, це ви здали аналіз замість дружини?

— Ні, — замотав головою, але погляд лікарки зараз був схожий на приціл снайпера, тому Юра важко зітхнув і признався: — Так. Її аналіз я забув удома.

— Ах ти ж скотиняка! — почулося поряд.

Юра аж сіпнувся. До них йшла, тримаючись за поперек, Діана. Здається, вона почула їхню розмову.

— Усе, мені кришка. Лишиться дитина сиротою, — прошепотів чоловік і заховався за лікаркою.

— Ти, падло, що витворяєш?! — тріснула його жінка по голові рушником. — Це ж твоя дитина, твоя жінка, що ти робиш? Я вже рознервувалася, місця собі не знаходжу, а воно, виявляється, коханий надзюрив після того, як вчора рачки лазив з товаришами після репетиції Нового року! — знову огріла Юрка. — Морда ти отака!

Світлана Людвігівна спробувала заспокоїти пацієнтку, нагадавши, що вона вагітна і подібні емоції — то зайве.

— Ну це комусь тільки розказати! — не спинялася Діана. — До такого додуматися! Та що я взагалі хочу від малохольного, у якого пика розмальована?! Ти, абстракція ходяча! Чого ти мене соромиш? Ти ж подивися, що у тебе на лобі!

— То знаки, — ховався від дружини Юра.

— Які ще знаки?! Натяк, що у тебе не всі вдома?

— Що у нас дівчинка буде.

— А у нас дівчинка буде? — нарешті спинилася Діана й запитливо поглянула на лікарку. — Що, правда?

— Так, — підтвердила гінекологиня.

— Ой, яке щастячко, — заусміхалася, притиснувши до себе руки. — Насправді я дуже хотіла саме дівчинку. Бо ще одного Юру я не витримаю, — кинула в чоловіка рушник. — Ой… — раптом схопилася за живіт. — Ой, ой, ой…

— Що таке? — перелякався чоловік.

— Швидко в палату, — стурбовано наказала Світлана Людвігівна.

— Ой, ой, ой, ой, ой, — голосніше закричала пацієнтка. — Здається, я народжую!

— Що?! Що таке?! — зарепетував Юра. — Зараз?! Оце прямо сію секунду?!

— Ні, ще рік буду ходити отак, як слониха! — сердилася Діана.

— Покличте Василя Ігнатовича, скоріше! — попросила Світлана Людвігівна медсестру.