11.

Рукопис до музею ми так і не повернули. Чорі сподівався за допомогою нього звільнити нас один від одного. Він кожен день перечитував його з надією знайти хоч якусь підказку чи таємний код. А потім, зневірившись, крутив-вертів папірець, нюхав та навіть пробував на зуб. Та стало зрозуміло, що аркуш це лиш аркуш і не в ньому наш порятунок.

Я ж тим часом штудіювала простори інтернету, збираючи інформацію про чортів та все з ними пов'язане. І здавалося ще трохи й стану адептом культу чи піду на телебачення консультантом у програму "Надприроднє". 

Та все було марно. Схоже нам нічого не залишається як повернутися до виконання бажань. Досвід попередніх спроб свідчить, що будуть негативні наслідки та вибору я не маю. Лиш істинне бажання, а точніше його здійснення, поверне колишнє життя.

Я  не скажу, що сусідство з Чорі мене дуже сильно обтяжує. Ні. Соромно зізнатися та я вже навіть якось й звикати починаю (хоча він, звісно, нестерпний - капризний, мстивий, неконтрольований шкідник), але хочеться нормального звичного людського буття.

То ж дні минають, а у нас все без змін...

Завтра вже 31 грудня, сьогодні останній робочий день. Після обіду на нас чекає корпоратив, зараз же ще робочий час. 

Я, на щастя, встигла вчасно завершити проект, то ж першу половину дня планувала провести у розслабленному режимі. Та й інші колеги, було видно, сприймають цю частину дня чисто формально. Насправді всі перебувають в очікуванні святкової програми.

- Аліно, ти що мариш? Що за витівки? - почувся голос шефа.

Я стояла під дверима кабінету не наважуючись зайти. Було зрозуміло, що парочка свариться. То ж вирішила трішки зачекати і дати їм час. Але хвилини минали, а вони все не доходили до компромісу. 

Залишатися у коридорі було ніяково - виглядало ніби я підслуховую. Я починала злитися -  врешті-решт це моє робоче місце і я маю право зайти, а вони хай вирішують стосунки деінде, а не на роботі! То ж я зайшла.

- Анно, от скільки вам потрібно часу щоб зібрати валізу? - щойно переступила я поріг як Андрій Дмитрович ошелешив мене неочікуваним питанням. Він вже використав усі розумні аргументи і вирішив скористатися методом порівняння.

 Я почала розмірковувати, що все залежить від того куди їхати і по якій причині. Що потрібно складати список і, у разі необхідності, докуповувати відсутнє.

- Жінки… - він втомлено провів долонею по обличчю та на декілька секунд заплющив очі. - А якщо у вас обмаль часу? Точніше лічені години. І відправляєтесь на три дні відпочити до Карпат.

- Ну, оскільки це не ділова зустріч, достатньо двох светрів та одні джинси. Рушники, фен будуть у номері, то ж залишається взяти лиш мінімальний набір косметики. Загалом, якщо час дійсно обмежений, то сорока хвилин достатньо.

- От бачиш! - переможно повернувся чоловік до Аліни, задоволений моєю відповіддю.

Виявляється, закохані збираються на гірськолижний курорт. Ну, як збираються… між ними виникло непорозуміння і, якби це смішно не звучало, та кожен збирався у різні місця.

А справа у тім, що шеф запланував провести вікенд у Карпатах, мотивуючи тим, що Новий рік має відзначатися у зимовій атмосфері серед снігу. Аліна ж бажала до Шарм-ель-шейх. І як Андрій Дмитрович не обіцяв злітати у відпуску трішки пізніше, дівчина вперто стояла на своєму. Врешті-решт кожен сподівався, що партнер передумає і прийняли позицію вичікування.

Згодом шеф скинув на вайбер Аліні фото комплексу та номерів,  що ще були вільні для бронювання, в надії зацікавити її та переконати. До свята залишалося вже обмаль часу і потрібно було поспішати з вибором. Дівчина у відповідь прислала своє еротичне фото у купальнику з підписом "Я готова".

Шеф зрадів, гадаючи, що то реакція на останні фото зі спа та чавуном. А красуня просто намагалася натякнути, що готова до теплих країв, що новий купальник придбаний і чекає свого зоряного часу. Дівчина сподівалася, що спокусившись на її вроду, він погодиться з її бажанням. Але ж недарма кажуть, що чоловіки не розуміють натяків… 

Згодна, ситуація до неймовірного безглузда, але у житті всяке буває… 

І таким чином валіза колежанки була зібрана, але абсолютно не відповідала погоді гір. Шеф не вбачав у цьому проблеми і, як спокійна людина, просто запропонував пасії швиденько відправитися додому і замінити речі. Аліна ж, як розбещене дитя, не бажала брати наявні у неї речі. Вона звинувачувала партнера у тому, що він не дає їй часу гарно підготуватися, що їй би хотілося влаштувати шопінг і придбати одяг відповідний до атмосфери гірського курорту та знайти підходящий лук для спільної фотосесії.

З одного боку я, як жінка, її розуміла. Теж люблю коли у мене достатньо часу. Та й сфотографуватися на фоні засніжених гір у светрі з оленями - чудова ідея! Але як людина доросла, зважаючи на обставини, я б не стала втрачати день проживання у номері задля пошуку фотообразу.

- Ми виїжджаємо сьогодні, як і планувалося! Крапка! - не витримав чоловік та рішуче попрямував до дверей. А потім зупинився на порозі і додав. - Мені вже набридли твої забаганки! За ці три місяці ти мені всі мізки виїла! Збирайся, через півгодини відвезу тебе до тебе на квартиру. Маю встигнути повернутися до початку корпоративу і привітати персонал. А потім чекатиму тебе тут, викличеш таксі.

Аліна так і залишилася сидіти на місці. Схоже вона вирішила не дослухатися до голосу розуму. Розбещена чоловічою увагою, дівчина стала дуже впертою і звикла, що зазвичай всі ведуться на її маніпуляції.