6.

Я майже не спала дві ночі підряд. Це впливало на мій настрій, а прихід на ненависну роботу ще більше посилював роздратування.

Звільнюся, от точно звільнюся! Ця думка зі мною вже декілька місяців, то ж пора щось змінювати. Працювати доводиться за двох - моя напарниця Аліна нінащо не здатна та й взагалі я вже два роки не була у відпустці. Я втомилася. Виснажилася і морально, і фізично!

З такими думками я натиснула кнопку, щоб увімкнути комп'ютер і підійшла до шафи. Повісивши куртку, повернулася і побачила, що чорт знову став звичного розміру і вже сидів на моєму робочому столі поверх папок. Вираз мордочки у нього був  явно нудьгуючий.

- І оце тут я проведу цілий день? - незадоволено скривився він і запустив паперового літачка.

"От гімнюк! Сто відсотків цей літак зроблений із якогось важливого документа!

І я почала вичитувати його за все скоєне цим ранком по повній програмі. 

- А що ти хотіла? Я ж чорт! Це моя сутність! Я тобі вчора стільки добра поробив, що мене вищі сили ось-ось у ряди добра зарахують! Тьфу!

- Добра? Та яке ж то добро! Добро воно йде від щирого серця! Добро це не кавомашина, розумієш, добро це вчинок…  

Кожен вперто доводив свою думку. Чорт наполягав, що йому важко, що я його не розумію, що він лихий, а змушений допомагати людині… 

Ми, можливо, ще б сварилися та в коридорі починали все частіше чутися тупотіння ніг. Працівники офісу потроху починали сходитися на роботу, а отже скоро з'явиться і Аліна.  

- Привітулі! - впорхнула колежанка впевненою ходою. 

Роздягнувшись, вона не стала вмикати комп, а підфарбувавши губи, зайшла спершу до соцмереж. Завершивши згодом свій щоденний ритуал, вона неохоче та все ж  приступила до роботи.

Аліна була красивою розкутою дівчиною. Вона знала про свою ефектність і уміло цим користувалася. Дівчина одразу визначила хто її ціль і, пропрацювавши у нас лиш три місяці, вже встигла стати коханкою шефа. На даний момент із її заслуг це все…

Ні, звісно, я не з тих хто пліткує і засуджує службові романи. Це їхня справа, аби тільки це не шкодило мені. А якраз на мене це і впливає, а точніше на нашу спільну роботу. Працівником року Аліна себе не зарекомендувала, працює у півсили. І головне, ніби й не придерешся -  сидить та щось робить. А по факту, частіше за все, чималу частину її роботи мені  доводилося просто перероблювати. 

Зрозуміло, що скаржитися на неї немає сенсу, навряд чи шеф звільнить пасію і візьме мені нового співробітника...

Я не маю заможного коханця, який оплачує всі мої примхи. То ж, на відміну від неї,  стараюсь, вкладаю душу у справу, намагаюся довести до ідеалу, загалом дорожу своїм місцем. 

І з цим проектом те саме. Я із шкіри лізу аби все встигнути. Андрій Дмитрович явно дав зрозуміти, що якщо ми вчасно не відзвітуємося про виконану роботу, то премії нам не бачити як своїх вух. А вона мені ой як потрібна, оскільки відкладаю кошти на купівлю авто. Давно мріяла. 

А Аліні нема чого хвилюватися. Що їй та премія? Вона й так на утриманні у Андрія Дмитровича. А як вийде за нього заміж, то взагалі буде як сир у маслі. 

- Так, Світуль, сьогодні не можу. Вмовила Андрійчика увечері сходити до ресторану, - щебетала по телефону Аліна з подругою.  

"Андрійчик"... Фе! Для мене він Андрій Дмитрович - високий чорнявий чоловік, керівник фірми. Людина стримана, дисциплінована.  У справах рішучий але розсудливий, з клієнтами шанобливий, з працівниками вимогливий.  Лідер, що веде свою компанію до успіху.

У ті випадки коли він на мене не тисне і не вимагає більшого результату, як керівника я його розумію і захоплююся. Але буває коли хочеться просто кинути у нього папку так, щоб всі папери розлетілись по мордасі.

- Уявляєш, ми вже тиждень нікуди не виходили. Він весь у справах, у клопотах, збирається після Нового року розширити фірму… - продовжила жалітися дівчина.

Бачте, тиждень вона вже не була у ресторані! Бідненька! Я собі лиш зрідка можу дозволити доставку суши надім…

- Ну, не знаю, ще не вирішила, що одягнути. Вже у кожній сукні була, хочеться чогось новенького. Планую відпроситися з роботи на годину раніше і заскочити до магазину. Пам'ятаєш ту червону сукню з неймовірним декольте, що ми бачили на минулих вихідних? Хочу ще раз приміряти.

Що?! Ах ти ж зараза безвідповідальна така! Мало того, що не залишиться зі мною після роботи надолужувати спільні "хвости" так ще й на годину раніше піде?! 

Моя злість зростала з неймовірною швидкістю. Мене аж розперало від несправедливості і все, що я тримала ці три місяці у собі мало ось-ось виплеснутися на Аліну.

Але вона все ще продовжувала телефонну розмову, а моя вихованість не дозволяла її перервати. То ж я пішла зробити чай і заразом обміркувати свою грізну промову.

У нас на поверсі є невеличка спеціально облаштована кімната, десь три на три метри,  з виходом на балкон. Там всі працівники мають змогу розігріти у мікрохвильовці обід чи зробити собі напій та вийти на балкон перекурити. Такий собі офісний буфет.

Я саме вже викидала чайний пакетик і збиралася йти, як до кімнати зайшов Андрій Дмитрович.

Син його секретарки щось там накоїв у школі і вона побігла на розбірки, то ж шеф, як звичайний смертний,  весь день обслуговує себе сам.