Глава 14. Коли все пішло не так

Амелія

— Тоді я пішла, — сказала я. — Забереш мене після ефіру? 

— Ага, заберу, — кивнув Назар, чмокнувши мене в губи. — Приїду одразу, як все закінчиться. 

Я вийшла з будинку, таксі вже чекало біля під’їзду. Звичайно, Назар міг мене відвезти, але в цій сукні було не дуже зручно їхати на мотоциклі. То вже коли буду повертатися додому, я перевдягнуся  у джинси і футболку, які взяла з собою. 

До студії, де вже чекав Тео, дісталася без пригод, навіть заторів на вулиці не трапилось. 

Поки оператор готував свою апаратуру, я вирішила трохи поговорити з Тео про вчорашнє. 

— Знаєш, я хотіла тобі дещо сказати, — я намагалася говорити доброзичливо, щоб він не образився. 

— Щось трапилось? — запитав він стурбовано. 

— Та все добре, але мій хлопець… він трохи засмутився, коли ти мене вчора поцілував…

— Він, значить, зовсім невпевнений в собі, — хмикнув Тео. — Я ж нічого такого не зробив, чи мені тепер не можна торкатись тебе?

— Давай не будемо переходити на особистості, — мені не сподобався його тон. — Просто йому неприємно, думаю, якби в тебе була дівчина і хтось її при тобі поцілував, ти відчував би те ж саме.

— Добре, Амі, я тебе почув, — він зітхнув. 

— Дякую тобі, — сказала я, торкнувшись його руки. — Звичайно ж, ніхто не забороняє нам і далі спілкуватися та бути друзями. Назар все чудово розуміє, і він не з тих, хто буде запирати десь свою дівчину, щоб її ніхто не бачив. Просто я хочу, щоб йому було добре, думаю, це ж нормальне бажання? 

— Напевно, — погодився Тео. — От тільки чи це твоє бажання, чи це він тебе впевнив? Мені взагалі здається, що він хороший маніпулятор… Тебе завжди тягнуло на таких…

 — Я думала, що ти зрозумієш і підтримаєш мене, як завжди підтримував, — я зітхнула. — Мені справді важливо, щоб ти не ображався на мене….

— Пробач, — він зітхнув. — Мені дуже шкода, що я ображаю тебе тим, що не можу прийняти його. Може, через деякий час це пройде, але не зараз. 

 — Так, я сподіваюся, що час все поставить на свої місця, — я побачила, що оператор уже все налаштував і очікувально дивиться на нас. — Здається, час починати….

***

Все йшло дуже добре, тим більше, що у нас обох вже був чималий досвід спілкування на камеру, але прямо посередині ефіру в коридорі почувся якийсь шум. Не встигла я зрозуміти, що сталося, як двері відчинились, і до студії увійшов Рустем. Мені здалося, що він зараз накинеться на мене, з такою злістю він дивився на нас із Тео. 

Він підбіг до камери і вдарив її ногою, заваливши всю апаратуру разом, навіть світло. Потім він підійшов до мене і схопив мене за руку:

— Нарешті знайшлась! Я забираю тебе назад!

— Відпусти її! — Тео спробував звільнити мене, але Рустем вдарив його кулаком прямо в обличчя і той вдарився ще й потилицею об стіну, після чого сповз по стіні вниз…

 — Виклич поліцію! — крикнула я до оператора. 

Але в цей момент Рустем дістав з кишені пістолет і направив саме на оператора:

— Швидко зупини трансляцію, а потім віддай свій мобільний!

Переляканий хлопець кивнув і виконав те, що вимагав Рустем:

— Відпустіть мене…

— Ні, ти будеш тут. Поки Амі не пообіцяє повернутись до мене, — він подивився на мене і хтиво облизнув губи. — Ти маєш стати моєю в усіх сенсах.

 — Мій хлопець дивився цей ефір, і знає, де я зараз, я впевнена, що він уже їде сюди! — чесно кажучи, я не знала, чи це так, але й показувати Рустему , що він налякав мене, я не мала наміру. — Якщо ти зараз заберешся звідси, то ми ще, може, й не будемо заявляти в поліцію…

— Хлопець! — Рустем засміявся. — Ну хай прийде, і я його вбʼю! — він притиснув мене до стінки і зазирнув в очі. — У тебе на очах вбʼю, а потім візьму тебе, бо ти належиш мені. Я створив тебе.

 — Ти ненормальний, — сказала я. — Злетів з котушок, бо хіба нормальна людина так себе поводитиме? 

Краєм ока я побачила, що Тео поворухнувся і спробував встати, можливо, хоч йому вдасться викликати охорону… Тому я спеціально відволікала увагу Рустема, аби той не озирнувся в бік Тео. 

— Ти зрадила мене, це ти в усьому винна! — він приставив пістолета мені до живота. — Віддала йому цноту? Зізнавайся!

 — А якщо й так, то яка тобі різниця, — мені було дуже страшно, але я  все ж сподівалася, що Рустем тільки лякає нас, і пістолет незаряджений, ну, або це взагалі іграшка…

— Шалава, — він несподівано вдарив мене прикладом прямо по обличчю.

Я відчула різкий біль, а потім в мене перед очима все потемнішало, в вухах зашуміло, і потім я вже нічого не бачила і не чула…

Назар

Поки я дивився ефір, то поступово заспокоювався. Все ж, там дійсно не відбувалось нічого екстраординарного. Я навіть подумав, що дарма лишився прямо в сусідньому будинку(так, я не сказав Ані, але я лишився поруч, бо все ж трохи нервував через цього Тео, який був у неї закоханий). 

Але коли в кадрі зʼявився її менеджер, я одразу підхопився з-за столику, кинув гроші і побіг до сусідньої будівлі.